четвер, 20 серпня 2020 р.

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2020

 


Тарас Прохасько зі збіркою есеїв "Так, але..." став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка 2020.

Так вже склалося, що усе, про що говорить чи навіть думає Тарас Прохасько, автоматично перетворюється на літературу – самим лише процесом говоріння і думання. Штука також в тім, що у фокусі рефлексій письменника опиняються доволі прості й буденні речі, як-от фіранки чи каміння, старі меблі, балкони, сни. Але тільки Прохасько вміє викликати до них несподіваний і новий, щирий інтерес: виявляється, не усе те, що дріб’язкове й незначне, є неважливим. Скоріше, навіть навпаки: найбільш мізерне, на перший погляд, в нашому житті і надає йому в сумі справжнього сенсу. Отож, мабуть, звідси і береться оте уточнююче «але» після стверджувального «так». Ми можемо стикатися із чимось щоденно, звісно; однак варто поглянути на це щось з іншого ракурсу, щоби пізнати його по-справжньому.
«На жаль, люди – більшість дуже різних людей – схильні пізнання сприймати як творення. Тобто, якщо я чи ми щось дізналися, щось відкрили, то це і ми сотворили. І це має наш сенс. Натомість справжня, безлячна, незагрозлива довіра – це довіра до невідкритого нам сенсу існування цього світу. Роби, що можеш, але знай, що не знаєш, нащо ти є, пізнавши нарешті, яким ти є. Знай, що мусиш бути в потемках, бо так треба. Тепер можеш оберігатися, бажати і володарювати»


Проза Тараса Прохаська вже давно є важливим феноменом сучасної української літератури. Кожна книжка автора викликає відчуття, ніби він пише про тебе - твою власну історію, пам'ять, твій ландшафт і використовуєслова, які б ти сам міг написати або промовити саме у цьому місці.

За оповідями про "малих" і "простих" людей Прохасько ховає неабиякий філософський зміст, адже пише насправді про потребу споглядання за цимсвітом. На першому місці для нього емоція, вихоплена з простору, завдяки якій і відображається суть світу Прохаська - невловима мить від "вчора" до "сьогодні", яка спонукає задуматися нас про "завтра".

Саме такою і є збірка есеїв "Так, але...", що вже самою назвою змушує нас задуматися про рішення і сумніви, їхню людську природу. Певною мірою Тарас вчергове нагадує, що за будь-яким рішенням присутнє оце "але", яке і є найбільш цікавим і різноманітним. Бо воно породжує мільйон різних умов, які можуть так чи інакше вплинути на твоє "так". Прохасько є завжди приватним, і саме у цьому велика сила його творів - він пробуджує персональні  переживання. Обираючи  у цій  книзі коротку форму, авторнавмисне  нагромаджує перед нами історії, які вже з перших сторінок формують цілісну тему: як важливо відчувати і чути.

Першочергова географія автора - це Карпати і Західна Україна. Місце, куди він повертається і яке описує з великою любов'ю і трепетом, стає важливим (хоча деколи й прихованим) ландшафтом усієї його творчості - зі своєюнестримною гірською силою, свободою і системою сейсмічних коливань, які переважно мало відчутні, проте безперервно пульсують у його текстах.

Прохасько зрозумілий і для українського, і для закордонного читача -передусім через його "приватну" магію, яка спонукає бути трішечки уважнішими до Всесвіту і його безкінечних доріг. А головне - робить це у магічному власному краєвиді, який приваблює закордонних читачів, і імпонує українському читачеві, бо Прохасько пише про наше життя, саме так, як хочеться його уявляти нам.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар