Сьогодні виповнюється 95 років від дня народження Вілмоша Еміловича КОВАЧА / Kovács Vilmos (05.06.1927-13.11.1977), закарпатського письменника угорського етнічного походження.

Народився у селі ГАТЬ на Берегівщині. Навчався у БЕРЕГОВІ, згодом у МУКАЧЕВІ, де закінчив Школу вищої торгівлі (1945). Працював бухгалтером у Мукачівській міській податковій інспекції.

Із 1955 році починає керувати культурною секцією газети «Прапор Перемоги» та літературною студією у газеті. З другої половини 1950-х років став редактором, а згодом головним редактором угорського відділення Закарпатського територіального видавництва в УЖГОРОДІ. З 1958 по 1971 роки - редактор угорського відділу видавництва «Карпати» в Ужгороді. У 1977 році Вілмош КОВАЧ переїхав до БУДАПЕШТА, де й помер у тому ж році.

Вілмоша КОВАЧА вважали одним із найвидатніших представників угорської лірики в Закарпатті. Він був першим в угорській літературі Закарпаття після Другої світової війни, який успішно прорвав природні та штучні бар'єри літературного письма національних меншин.

Вілмош КОВАЧ - автор поетичних збірок «Vallani kell» («Не можна мовчати», 1957), «Tavaszi vinarok» («Весняна буря», 1959), «Lázas a főld» («Земля неспокійна», 1962), «Csillagfénynél» («Зоряний вечір», 1968). За роман про морально-етичні пошуки інтелігенції «Holnap is élűnk» («І завтра життя», 1965) був звинувачений у спотвореному зображенні дійсності повоєнного Закарпаття. Займався також і літературними перекладами, зокрема, перекладав твори В. Арсеньєва, А. Гайдара, В. Короленка та Т. Шевченка на угорську мову. Він прагнув «потрапити в духовний кругообіг нації» угорської літератури Закарпаття, яка "оцінювалась за власними законами» та долею громад і народів, які живуть у мультикультурному середовищі.

Товариство угорської культури Закарпаття в 1997 році встановило меморіальну дошку на будинку, де Вілмош КОВАЧ працював у видавництві «Карпати».

У 2016 року в рамках процесу декомунізації вулицю Віссаріона Бєлінського в УЖГОРОДІ було перейменовано на Вілмоша КОВАЧА.