пʼятниця, 30 жовтня 2020 р.

книжки для осіннього читання


Не секрет, що осінь — дійсно книжкова пора. Горнучись у м’яку ковдру пізніми вечорами й попиваючи ароматний чай, ми гортаємо сторінки стареньких улюблених книжок чи нещодавно придбаних літературних новинок.
Дехто обирає для осені книги, що зігрівають душу. Дехто полюбляє щось щемке і сповнене тихим смутком. А ще є книги, на сторінках яких живе сама осінь — в різні епохи, в різних куточках землі: холодна і похмура чи яскрава і терпка, зі своїми врожаями, дощами, святами й турботами.
Пропонуємо вам такі теплі цікавинки.


Діана Сеттерфілд “Тринадцята казка”

Видатна британська літераторка Віда Вінтер багато років вигадує собі біографії – і жодної щирої. На схилі віку вона врешті зважується розповісти правду, для чого запрошує до себе дочку букініста, таку собі “книжкову мишу” Маргарет Лі. Старенька викладає власний життєпис, а дівчина фіксує та перевіряє факти, мов справжній детектив. Так у цілком сучасному романі поступово, ніби палімпсест, проступають риси ще одного, вікторіанського роману, з усіма властивими йому атрибутами: старовинний будинок із дивакуватими господарями, котрий у майбутньому перетвориться на потворне згарище; божевільні брат і сестра; народжені в страшному гріху близнючки; вірні слуги; нарешті, привид, без якого не обійдеться жодна порядна історія в псевдоготичному дусі, і все це на фоні похмурої англійської осені. 




Пропонуємо вашій увазі книгу Мілана Кундери “Вальс на прощання" від видавництва  Видавництво Старого Лева. 


 У цьому романі, події відбуваються в старомодному центрально-європейському курортному містечку, в стрімкому танці обертаються вісім персонажів: симпатична медсестра і її хлопець; зайдиголова гінеколог; багатий американець; популярний трубач і його прекрасна, одержима заздрістю дружина; розчарований колишній політичний в'язень, який збирається покинути свою країну і свою молоду жінку. З самого початку книги, автор занурює читача в конфлікти, які тягнуться з покон віків. Чоловіки і жінки, намагаються пізнати один одного, але у них ніяк не виходить зробити це до кінця. Здавалося б сюжет до неможливого простий: курортна інтрижка приїжджого музиканта зі столиці і медсестри з курортного міста, закінчується вагітністю, яку ніяк не можна назвати бажаною. Далі йде страх, що про це дізнаються, думки зробити аборт і інші закономірні почуття. Скільки вже книг було написано і прочитано на цю тему, але Мілан Кундера робить несподівані реверанси в бік від звичайного сюжету, ведучі читача в зовсім інший бік. Таким чином, історія наповнюється несподіваними поворотами, які можливо і самі могли б претендувати на роман. “Вальс на прощання" - це, можливо, самий блискуче написаний сюжет і виключно цікавий роман Мілана Кундери. Звичайну історію, курорт, любовна інтрижка, вагітність, автор подає читачеві з абсолютно нового, не банального боку, за якою неймовірно цікаво спостерігати.

Ці книги ви зможете отримати у відділі художньої літератури нашої бібліотеки.




вівторок, 27 жовтня 2020 р.

до 75-річчя видавництва „Карпати”

 З нагоди 75-річчя видавництва "Карпати" в Ужгороді презентували мистецько-літературний літопис "Перевали Карпат"

Цьогоріч Всеукраїнське державне видавництво «Карпати» відзначило 75-річчя.

З нагоди ювілею видавці на чолі з директором Віктором Браславцем презентували мистецько-літературний літопис «Перевали Карпат», в якому можна ознайомитися з історією видавництва: від часу заснування 1945 року і до нині.
На захід, який відбувся у приміщенні спілки письменників Закарпаття, де до речі тривалий час знаходилося видавництво, запросили і колишніх працівників «Карпат».
Видавництво стало стартовим майданчиком для декількох поколінь відомих в Україні, на теренах пострадянських республік та за кордоном поетів і прозаїків. У видавництві побачили світ понад – 4 600-от назв книг. А тираж примірників, які були випущені у «Карпатах» за 75 років складає більше 50-ти мільйонів.







понеділок, 26 жовтня 2020 р.

книжкова виставка до 85-річчя Бориса Олійника

 

Серед українських письменників-«шістдесятників» постать Бориса Олійника посідає особливе місце. Це комуніст, який не вийшов із партії до кінця своїх днів навіть після здобуття Україною державності, але це свідома людина, яка власну національну самоідентифікацію завжди ставила вище за партійні доктрини.
22-го жовтня йому виповнилось би 85.

Поезія Б. Олійника здобула широке визнання. Він лауреат Державної премії СРСР (1975, за книгу "Стою на земле") і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983, за книги "Сива ластівка", "У дзеркалі слова", "Дума про місто")
Ім'я Бориса Олійника з'явилося на сторінках республіканської преси в середині 50-х років. Пора його літературного початківства припала на той час, коли в радянському письменстві, — поезії, прозі, драматургії, — дедалі інтенсивніше розгорталися творчі шукання, обумовлені новими процесами в житті, зокрема піднесенням громадянської і творчої активності радянських людей.
У творчості видатних поетів-майстрів старшого покоління (назвемо М. Рильського, П. Тичину, М. Бажана, А. Малишка, Л. Первомайського, В. Мисика, І. Муратова) та обдарованих "новобранців" поетичного жанру стає помітнішим поглиблення ліричного осмислення людини у вирі суспільного буття, її духовного "статусу", її моральних цінностей, отже, й поглиблення особистісного характеру лірики.
Б. Олійникові, як і багатьом його літературним ровесникам, були органічно близькі згадані зміни в суспільному житті і літературному процесі. На формування його особистості великий вплив мали дитячі та юнацькі враження, винесені з років Великої Вітчизняної війни та повоєнної відбудови.
Творчості Б. Олійника, поета невтомного в шуканні нових художніх ідей, так само як і форм їх втілення, належить примітне місце в радянській поезії. Він — майстер пристрасної публіцистичної лірики і глибоко інтимних, втім, не дрібно-змістовних, ліричних поезій, роздумливих віршованих оповідань, віршів-притч, легенд тощо. Вагомий його внесок у розвиток сучасної ліро-епічної та ліричної поеми — на цій ниві він постає митцем, що володіє аналітичне проникливим художнім мисленням і містким, гнучким словом.


Переглянути книжкову виставку, приурочену цій даті, а також взяти книги автора ви можете у Відділі художньої літератури нашої бібліотеки.



пʼятниця, 23 жовтня 2020 р.

літературний вечір „Лабораторія фантастики”

22-го жовтня в нашій бібліотеці відбувся літературний вечір „Лабораторія фантастики”, присвячений 100-річчю від дня народження корифеїв жанру Рея Бредбері та Айзека Азімова.

За кілька тижнів до цієї події через соціальні мережі ми запросили наших читачів разом з нами створювати лабораторію фантастики. А саме :  записати та скинути нам невеликий ролик, в якому вони зізнаються в своїх почуттях до фантастичної літератури. Вечір розпочався з демонстрації нашої співтворчості і приз за креативність та оперативність отримала Ольга Томашевська.

Про Рея Бредбері та його творчість розповіла пані Наталія Бедзір, доктор філологічних наук, професор кафедри слов’янської філології та світової літератури. Виявляється, що Бредбері не тільки фантаст, він ще і поет, і драматург! В підтвердження цього студентки 1-го курсу прочитали вірші а також афоризми автора, відомі на весь світ. До речі, впродовж вечора крутилася презентація з фотографіями та висловами Бредбері та Азімова. А аспірантка кафедри провела цікаву вікторину на знання творчості Бредбері. Переможці отримали в подарунок книги. Завершився блок про великого фантаста переглядом уривку з фільму 1966-го року „451* по Фаренгейту”, що найбільше відповідає твору Бредбері.

Також на суд глядачів були представлені цікаві факти з життя та творчості Айзека Азімова.

Василь Лавер, член закарпатського осередку Спілки письменників України розповів про „підвал” лабораторіх фантастики – літературу жахів, хоррор, в жанрі якої пише він.

Про свої враження від творчості українських фантастів, зокрема Макса Кідрука, розповів Віктор Новграді-Лецо, дебютант нашого клубу літературних дебютів „Нові імена”, а тепер і наш колега.

Всі палкі прихильники фантастики мали змогу поділитися своїми думками про цей жанр, за що ми їм щиро вдячні.












 

середа, 21 жовтня 2020 р.

новинки зарубіжної прози

 Жоель Діккер „Правда про справу Гаррі Квеберта”

Книга «Правда про справу Гаррі Квеберта», щойно вийшовши, одразу стала бестселером у Франції і принесла своєму автору, на той час 27-річному Жоелю Діккеру, Гран-прі Французької академії за кращий роман і Гонкурівську премію ліцеїстів. А потім цей роман підкорив і решту світу: його переклали понад 30 мовами. Молодий письменник Маркус Гольдман дебютував зі своїм першим романом так гучно, що здається – світова слава біля його ніг. Щоправда, друга книжка ніяк не напишеться, а вдячні читачі от-от оберуть нового кумира. Маркус звертається по допомогу до свого наставника - одного з найвідоміших авторів сучасності Гаррі Квеберта. Та крім цінних порад, як подолати страх чистого аркуша та написати бестселер, отримує від нього ще й кримінальну справу. Квеберта звинувачують у вбивстві 33-річної давності. Щоб допомогти йому та написати про це нову книжку, Маркус береться розслідувати справу. І виявляється, що правда про Гаррі Квеберта буває не одна. І кожного разу, коли здається, що всі пазли складено, винних знайдено, а мотив очевидний, варто лише перегорнути сторінку - і з’являється новий факт, який переверне все дороги дриґом.


новинки зарубіжної прози

 Фредерік Бакман „ Ведмеже місто”

Новий бестселер Фредріка Бакмана «Ведмеже місто» у перекладі зі шведської Софії Волковецької – це історія про маленьке містечко на півночі Швеції, яке на перший погляд здається досить спокійним, але насправді в ньому вирують пристрасті. У видавництві #книголав це уже четверта книжка Бакмана. Попередні стали бестселерами серед художніх перекладних видань. Новинка «Ведмеже місто» розповідає про багатогранну людську природу. У глухому містечку Бьорнстад колись вирувало життя, а зараз лишилось безробіття та безвихідь. Уся надія міста – юнацький хокейний клуб. На цьому виді спорту у Бьорнстаді зав'язані долі. День перемоги у матчі став найщасливіший для міста і клубу, але для Маї Еріксон і її батьків – був найжахливішим та змінив усе. Тож жителі міста мають зробити вибір та вирішити, яку ціну вони готові заплатити за перемогу. «Те, як подає свої історії Фредрік Бакман – щось неймовірне. Ти переживаєш кожну мить і секунду кожного персонажа. Романи цього автора – зовсім не схожі на інші книжки та сюжети. У «Ведмежому місті» історія розвертається навколо хокею, навіть якщо ви байдужі до цього виду спорту, це не привід оминати роман. Чтиво так захоплює та занурює, що вам однозначно варто спробувати», – розповідає Світлана Павелецька, співзасновниця видавництва #книголав. Фредрік Бакман — шведський блогер, журналіст і письменник, автор всесвітньо відомих бестселерів «Чоловік на ім'я Уве», «Моя бабуся просить їй вибачити», «Брітт-Марі була тут», «Ведмеже місто» та інші. Книги Фредріка Бакмана перекладено двадцятьма п'ятьма мовами світу. Українською їх випускає видавництво #книголав.



В Ужгороді представили перше видання Біблії в сучасному перекладі з давньоєврейської та давньогрецької мов

 

В Ужгородській греко-католицькій богословській академії ім. Блаженного Теодора Ромжі представили перше видання Біблії в сучасному перекладі з давньоєврейської та давньогрецької мов.

 
Нещодавно міжконфесійна християнська організація «Українське Біблійне Товариство» випустила у світ українськомовний текст Слова Божого - сучасний і ще більш доступний переклад Біблії.
Презентацію видання відвідав Олег Коцюба, перший заступник голови Закарпатської ОДА:
«Нести Боже Слово – це дуже важливо, особливо у цей непростий час, у який ми живемо. Слово укріплює не лише віру, а й наш дух. Ті, хто приїхав зі Сходу, прекрасно знають, що на війні не буває атеїстів. Ці люди перемагають ворога завдяки своєму духу та вірі.
Я щиро вдячний вам за вашу благородну просвітницьку діяльність. Мені дуже приємно, що у нас такий високий рівень співпраці з представниками усіх релігійних конфесій.
Підписаний нами Меморандум щодо збереження об’єктів сакральної культурної спадщини – це лише перший крок на шляху до нашого єднання. Ми маємо однакові цінності, ми сильні духом!».






понеділок, 19 жовтня 2020 р.

літературний вечір „Лабораторія фантастики”

 

Так склалося в літературі, що художнє зображення майбутнього — не тільки техніки, але і суспільства майбутнього — і всього неймовірного як би доручено фантастиці.
Захоплені фантастикою люди знають, що фантастична література надзвичайно різноманітна. В одних творах фантастика — зміст, в інших — тільки форма, літературний прийом. Мало того, прийом цей може застосовуватися письменником для всіляких цілей: для популяризації науки, чи ж для романтичної героїки, чи для їдкої сатири.
Гейне писав, що світ здається нам то привабливою юною красунею, то жахливою брокенською відьмою. Залежить це від того, через які окуляри дивитися — опуклі  чи увігнуті. Фантастика дозволила людині побачити відразу обидві сторіни дійсності, переконала, що світ схожий і на красуню і на відьму. Таке спостереження багатьох спантеличує, позбавляє спокою. Що робити — такий образ світу —  який радує і лякає. Розуміти його подвійність, приймати її сміливо й учить фантастика.
Запрошуємо вас приєднатись до цього сприйняття світу разом з нами на літературному вечорі „Лабораторія фантастики”, присвяченому 100-річчю від дня народження корифеїв жанру Рея Бредбері та Айзека Азімова. В програмі не лише розповіді про авторів фантастичного жанру, але і відео від наших читачів, в якому вони зізнаються в коханні до фантастики. А також думки фахівців-літературознавців та перегляд фрагменту фільму. 

Вечір відбудеться 22-го жовтня о 17-й годині в читальній залі ЗОУНБ ім.. Ф. Потушняка.


вівторок, 13 жовтня 2020 р.

Популярні книги 2020. Жанр сучасна проза

 Місто дівчат. Елізабет Ґілберт

«Місто дівчат» — новий бестселер Елізабет Ґілберт, яка підкорила світ романами «Їсти, молитися, кохати» та «Природа всіх речей». Це інтригуючий роман про жіночу сексуальність і свободу, про відвагу бути собою і право жити так, як тобі хочеться. А ще — історія дуже незвичайного кохання, на яке наклала свою тінь війна, та справжньої дружби, яку нелегко знайти, зрозуміти та оцінити, особливо в такому непростому і мінливому місті, як Нью-Йорк.   Роман «Місто дівчат» починається 1940 року, коли дев’ятнадцятилітню Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу. Батьки відправляють доньку на Мангеттен до тітки — власниці невеликого, проте дуже ексцентричного театру. Несподівано для себе Вівіан опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя. Знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю і відчуття цілковитої свободи спершу заворожують та спокушають, а потім вибивають землю з-під ніг. І це лише початок шляху Вівіан довжиною в життя, який необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.


Нормальні люди. Саллі Руні

У школі Маріанна з Коннеллом вдають, наче не знають одне одного. Він — популярний та улюблений усіма, вона — самотня дивачка, з якої відкрито насміхаються. Однак між ними виникає дивовижний зв’язок, який вони вирішують тримати в таємниці і який відтоді назавжди змінює їхні життя. Пізніше, у дублінському коледжі, Маріанна впевнено вписується у тамтешнє товариство, а Коннелл незграбно шукає своє місце серед столичної богеми. За роки навчання вони постійно кружляють одне довкола одного, то віддаляються, то зближуються, але все одно між ними лишається щось, що неймовірним чином притягує їх одне до одного. Поміж іншими стосунками, Маріанниним потягом до саморуйнування, Коннелловою депресією вони випробовують, як далеко можуть зайти у своєму прагненні бути просто собі нормальними людьми і врешті — несподівано врятувати одне одного.


Непобедимое солнце. Віктор Пелевін


У новому романі Віктора Пелевіна «Непереможне сонце» йтиметься про... езотерику, містику та інші «пелевінські» принади, присутні в житті звичайних громадян і громадянок свого (тобто, нашого з вами) часу. Можливо, у декого з нас вистачить мізків, щоб звести всі ці принади в єдину картину, щоб потім охопити цю картину своїм внутрішнім поглядом. Не виключається навіть, що знайдуться такі, які зрозуміють: ця літературна гра ведеться виключно заради гри і не означає зовсім НІ-ЧО-ГО. Тобто, постмодернізм як він є. А якщо слідувати сухій буквальності, то сюжет роману складається з подорожі «звичайної незвичайної» дівчини Саші в Індію. Там вона зустрінеться з Шивою і всім «ось цим ось», що так любить Пелевін. Події роману відбуваються в наш час, тому чекайте згадок знайомих імен, соціальних потрясінь і всюдисущої цифровізації.








четвер, 8 жовтня 2020 р.

Книги року ВВС 2020: довгий список

 

ВВС News Україна визначила Довгі списки літературної премії Книга року ВВС-2020, Книга року ВВС – Есеїстика-2020 та Дитяча Книга року ВВС-2020, яка проводиться у партнерстві з Культурною програмою Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).


До довгих списків конкурсу Книга року ВВС-2020 увійшли 34 видання у трьох категоріях із понад 80, які подали цього року на конкурс.
Відбором займалася редакція ВВС News Україна разом із журі конкурсу.
Список оновлено 2 жовтня. На прохання видавництва Фоліо з конкурсу зняли книжку Андрія Куркова та Юрія Винничука “Ключі Марії”.
До Довгого списку премії Книга року ВВС-2020 увійшли 13 видань:

Софія Андрухович. Амадока. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020
Максим Беспалов. Східний Вал. – Київ: Темпора, 2020
Дмитро Вербич. Точка неповернення. – Київ: Наш формат, 2020
Наталка Доляк. На сьомому небі. – Київ: Темпора, 2020
Владислав Івченко, Юрій Камаєв. Стовп самодержавства, або Тринадцять справ Івана Карповича Підіпригори. – Київ: Темпора, 2020
Олесь Ільченко. Порт Житана. – Чернівці: Меридіан Черновіц, 2020
Марія Матіос. Букова земля. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Га, 2019
Ілларіон Павлюк. Я бачу, вас цікавить пітьма. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020
Сергій Сергійович SAIGON. Юпак. – Київ: Білка, 2020
Олег Сенцов. Другу також варто придбати. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020
Олег Сенцов. 4 з половиною кроки. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020
Ксенія Фукс. 12 сезонів жінки. – Чернівці: Книги – XXI, 2020
Петро Яценко. Магнетизм. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020

Цього року до журі премії “Книга року ВВС” увійшли:
Віра Агеєва, професорка Національного університету “Києво-Могилянська академія”
Вадим Карп’як, телеведучий
Світлана Пиркало, письменниця, радниця з питань культури ЄБРР
Віталій Чепинога, блогер
Марта Шокало, головна редакторка BBC News Україна

Фінал конкурсу Книга року ВВС відбудеться у грудні 2020 року.

Переможець у кожній номінації отримає грошову премію в розмірі гривневого еквіваленту £1,000.


Найкращі книжки BookForum 2020

 

17 вересня, відбулася урочиста онлайн церемонія нагородження найкращої книги Book Forum. Також представили переможців в інших номінаціях.

Цього року за нагороди змагалося 400 книжок із 72 видавництв. Так, журі присудило нагороди у 17 номінаціях, а також дали спеціальні відзнаки учасникам.


Гран-прі – «Українська абетка», Нарбут Георгій, видавець Олександр Савчук;


Класична українська література – «Апокриф», Леся Українка, Оксана Забужко, Блаженніший Святослав Шевчук, «Комора»;

Сучасна українська проза – «Я, Ніна», Яніна Соколова Ольга Купріян, #Книголав;

Сучасна українська поезія – «Тюремна пісня», Олена Герасим’юк, «Люта справа»;

Класична іноземна література в українському перекладі – Сапфо, Миртіда, Телесілла та інші. «Перші поетеси: Кодекс давньогрецької жіночої поезії», видавництво «Астролябія», Львів;

Сучасна іноземна література в українському перекладі – «Терор», Ден Сіммонс, «Видавництво Жупанського»;


Премія Drahoman Prize для перекладачів з української мови на мови світу

 

24 вересня в Українському кризовому медіацентрі представники трьох організацій-співзасновниць нової премії для перекладачів Drahoman Prize презентували концепцію відзнаки.

Премію започаткували Український інститут, Український ПЕН та Український інститут книги. У пресконференції з нагоди заснування премії Drahoman Prize взяли участь письменник, президент Українського ПЕН Андрій Курков, креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська, директорка Українського інституту книги Олександра Коваль та дослідниця, професорка НаУКМА та Варшавського університету, віцепрезидентка Українського ПЕН Оля Гнатюк.
Премію створено, аби підтримати і відзначити роботу закордонних перекладачів, які відкривають світу літературу України, а отже, й саму Україну через твори її авторів.
Президент Українського ПЕН Андрій Курков повідомив, що Drahoman Prize вручатиметься раз на рік за високу перекладацьку майстерність і внесок у промоцію української літератури за кордоном. «Культура і, зокрема, література є надважливим інструментом представлення країни. Якщо не знають культури країни, то не знають і її саму, – зазначив Андрій Курков. – Це від початку Незалежності зрозуміли українські письменники і також ті закордонні перекладачі, які з різних причин полюбили українську мову й культуру і були готові практично безкоштовно докладати зусиль, щоб наблизити найкращі твори наших авторів до іноземного читача. Сьогодні, коли українських письменників перекладають у десятках країн, настав час підтримати перекладачів з української мови не тільки морально, але й за допомогою такого великого стимулу, як окрема премія. Перекладач – це людинаінституція, яка все життя працює на обрану іноземну літературу. Ми хочемо, щоб українська література якнайчастіше ставала обраною і таким чином – більш відомою у світі».

На пресконференції також повідомили імена членів Капітули (журі) Drahoman Prize 2020 року, які визначатимуть фіналістів та лауреата Премії. До складу Капітули ввійшли:

1. Андрій Курков, письменник, президент Українського ПЕН

2. Володимир Шейко, генеральний директор Українського інституту

3. Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги

4. Оля Гнатюк, дослідниця, професорка НаУКМА та Варшавського університету, віцепрезидентка

Українського ПЕН

5. Остап Сливинський, поет та перекладач

6. Валентина Стукалова, менеджерка книжкових та інтелектуальних проєктів Французького

інституту

7. Наталія Іваничук, перекладачка

8. Юрій Прохасько, перекладач

9. Марко-Роберт Стех, український і канадський літературознавець та письменник

Номінувати перекладача на здобуття Премії зможуть як члени Капітули, так і закордонні культурні інституції, дипломатичні установи, наукові центри, видавництва й творчі об’єднання

Пані Філевська також оголосила, що лауреат Drahoman Prize отримає статуетку, виготовлену відомим українським скульптором, і грошову винагороду в розмірі 2 000 євро (з урахуванням податків). Крім того, цьому перекладачеві або перекладачці запропонують додаткові можливості для роботи та промоції своєї творчості від Українського інституту та Українського інституту книги. Це може бути, зокрема, участь у перекладацьких резиденціях, закордонних ярмарках та фестивалях.

Професорка НаУКМА та Варшавського університету, віцепрезидентка Українського ПЕН Оля Гнатюк оголосила умови номінування на Drahoman Prize. Претендувати на Премію зможуть перекладачі незалежно від країни проживання, у доробку яких  щонайменше один перекладений і опублікований художній або документальний твір. До художніх або документальних творів організатори Премії відносять прозові, поетичні, драматичні та нон-фікшнвидання (есеїстика, репортаж, інтерв’ю, біографія та мемуари). Книжка, з якою номінується перекладач, має бути опублікована в закордонному видавництві протягом трьох останніх років.

Прийом заявок триватиме від 24 вересня до 30 листопада. Зголошення має включати в себе електронний і паперовий примірники номінованої книжки, а також заповнену електронну аплікаційну форму.

Ім’я лауреата Drahoman Prize 2020 стане відомим під час урочистої церемонії, на яку запросять трьох фіналістів Премії. Захід відбудеться в Києві у квітні наступного року. .

середа, 7 жовтня 2020 р.

Новини музею

 Копію ймовірного малюнку Легоцького представили в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї

Копію ймовірного малюнку Тиводара Легоцького представили сьогодні в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї. Про це повідомила завідувачка відділу історії та краєзнавства музею Валерія Русин.
 За її словами, Тиводар Легоцький зазвичай робив замальовки тушшю або олівцем із тих речей, які збирав. Також він досліджував та зображав закарпатські церкви. За словами Валерії Русин, найцікавіше, що малюнки кольорові.
"Другий пункт – що це є? Де знаходиться ця греко-католицька церква. У нас є достовірні матеріали, що він справді опрацьовував переважно матеріал Березького комітату. То це має бути десь на території колишнього Березького комітату – Свалявський або Воловецький район. Імовірно це буде церква дерев’яна десь на Воловеччині кінця XVII-XVIII століття", — сказала завідувачка.
Окрім цього малюнку, на виставці з нагоди 190-ї річниці з дня народження Легоцького презентували близько його 300 експонатів, які ще не представляли в музеї.




вівторок, 6 жовтня 2020 р.

В Ужгороді побачив світ унікальний збірник народних коломийок Івана Хланти


З-під пера нашого відомого земляка, талановитого літературознавця і фольклориста, заслуженого діяча мистецтв України, доктора мистецтвознавства Івана Хланти вийшло багато історично важливих наукових досліджень у галузі літератури, мистецтва і фольклористики. 

 Іван Хланта допомагає митцям хорового, музичного, хореографічного мистецтв у пошуках цих перлів народної духовності – коломийок. Свідченням цього є і щойно надрукований унікальний збірник народних коломийок під назвою «Співаночки мої милі» (видавництво ТДВ «Патент»). Згадане видання слід вважати важливою історичною подією в культурно-мистецькому житті не тільки Закарпаття, але й загалом України. Видання здійснено за бюджетною програмою та за сприяння депутата Верховної Ради України VІ скликання Станіслава Аржевітіна, директора КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР, заслуженого працівника культури України Ганни Дрогальчук, спонсора Павла Ріжевського. Безпосередню допомогу в пошуках цих скарбів духовності надав тодішній голова місцевої сільської ради Юрій Хланта.

Зацікавлений читач знайде в цьому величезному тематичному розмаїтті  народні коломийки про кохання, рідний край, бокорашів, вівчарів, родинно-побутові, колискові, рекрутські, заробітчанські, антипияцькі  та ін. Слово народних співаночок – це живе слово, яке може засудити людину, докорити, наставити, втішити, вселити в неї надію, навіть поміняти її життя і характер. Це відчувають на собі мільйони людей, коли, ознайомившись із піснями, повірили їм і прийняли живе слово у своє серце як істину. Саме пісня завжди давала закарпатцям незрівнянне і незабутнє переживання душевного контакту, близькості, єдності з собі подібними, з усім сущим. Спів коломийок приносить радість, чистоту й силу, творить красу. Хто співає, той відчуває так звану повноту життя. Людина оздоровлюється й зміцнюється. Для цього й співали всі українці-горяни в усі віки.


 

Вийшла друком книга Віктора Шостака "Світ, зачарований струною"

 

Нещодавно в Ужгороді у видавництві «Карпати» вийшла друком нова книга Віктора Шостака «Світ, зачарований струною» про історію становлення і розвиток професійного струнно-смичкового мистецтва на Закарпатті.

Відомий дослідник народно-інструментальної музики Закарпаття, незмінний керівник народного аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю «Ужгород», науковий співробітник і завідувач відділу народної музики в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького, автор знаної за межами України виставки народних інструментів Закарпаття постав у новій іпостасі – як автор історико-музикознавчого розгорнутого нарису, в якому поєдналися глибокий інтерес до історичних досліджень та щире захоплення струнно-смичковим мистецтвом. Обидві сфери виявилися автору однаково близькими, адже в юності він закінчив Ужгородське державне музичне училище по класу скрипки (1969) й історичний факультет Ужгородського державного університету (1975), а в подальшому – став етнографом, що ніколи не розлучався зі скрипкою.

Книга присвячена чудовим музикантам Закарпаття – улюбленому й шанованому музиканту-педагогу Інні Лєснік та справжньому подвижнику струнно-смичкового мистецтва Степану Бунді.


понеділок, 5 жовтня 2020 р.

для всіх, хто закоханий у фантастичну літературу!


 Цього року фантастомани святкують 100-річчя від дня народження корифеїв жанру – Рея Бредбері та Айзека Азімова. Відділ художньої літератури не може залишатися осторонь. Ми готуємо для наших читачів літературний вечір: „Лабораторія фантастики”. Ще не знаємо, в якому форматі:офлайн чи онлайн. Тому запрошуємо всіх, хто любить цей жанр, долучитися до нашої спільної творчої лабораторії.

Увага!!! Запишіть та скиньте нам невеликий ролик, в якому ви зізнаєтесь в коханні до фантастики і чому саме до неї або розкажіть про свій улюблений твір)) Хто буде оперативніший за інших, отримає приз: звісно, книгу.

Чекаємо на ваші відео до 22-го жовтня! (в особисті повідомлення)


пʼятниця, 2 жовтня 2020 р.

2 жовтня народився Іван Багряний

 Ворог радянського імперіалізму, якого не подужали енкаведисти. Письменник, якому на диво не заважала, а тільки допомагала політична заанґажованість. Іван Багряний – герой із яскравою, карколомною біографією: і творчою, і особистою, і політичною.

Івана Багряного сьогодні сміливо можна назвати одним із найвідоміших українських письменників ХХ століття і, мабуть, найбільш прочитаним і визнаним в Україні письменником діаспори. Адже хоч він і народився та провів більшість життя в Україні, його основні твори публікувались і прославилися вже за кордоном. А на батьківщину вони повернулися тільки після проголошення незалежності.
На еміграції Багряний також став політиком, який примудрився посваритись і з комуністами, і з націоналістами, а також передбачити сценарій постання вільної України.
Насправді цю людину звали Іван Павлович Лозов’ягін. Він народився 1906 року в місті Охтирка, що тоді належало до Харківської губернії, а тепер входить до складу Сумщини.
Іван Лозов’ягін мав безліч псевдонімів – від "Сорок Сорок" до "Дон Кочерга".
Але по-справжньому прижився та навіть замінив собою справжнє ім’я тільки один – Іван Багряний.
Перші серйозні літературні спроби Іван Багряний робив у двадцяті роки. Десь відтоді ж почав займатись образотворчим мистецтвом. Портрети, оформлення вистав, ілюстрації, карикатури – він активно працював у різних жанрів, але "візуалка" завжди залишалася трохи другорядною, порівняно з літературою, сферою. Проте ця "другорядна сфера" нерідко годувала і рятувала в скрутні моменти.
1932 рік. Момент, коли поворот біографії Івана Багряного символічно повторив, "заримував" поворот історії країни.
Після бурхливих, експериментальних, у чомусь жаских, а в чомусь обнадійливих і плідних двадцятих років в Україні розгорнулася справжня хуртовина масових репресій, а невдовзі розпочалася трагедія Голодомору.
Щось віддалено подібне відбулось і в житті письменника. Бурхлива молодість двадцятих, подорожі, участь у публічному літературному житті та інші яскраві моменти – все це скінчилося, поступилося значно драматичнішій, страшнішій і монументальнішій реальності.
У тридцять другому Івана Багряного заарештували у Харкові за звинуваченням у "контрреволюційній агітації". Далеко пізніше, в сорокових роках, Багряний написав, можливо, на вимогу американських окупаційних органів, автобіографію під назвою "Біографічні дані" (її докладно цитує в своєму дослідженні про Багряного Олександр Шугай).
В ній письменник розповів, що його близькі родичі загинули від рук більшовиків. Сам він на початку двадцятих, мовляв, входив до молодіжної політичної організації, близької до боротьбистів (можна припустити, що йдеться про "Українську юнацьку спілку", хоча є сумніви, чи могли проіснувати її навіть окремі структури так довго, можливо, це все-таки був просто націонал-комуністичний гурток).
А у 1923-1925 роках, працюючи на Донбасі, долучився до "робітничої опозиції". Щоправда, "робітнича опозиція" на той час уже кілька років, як припинила своє існування, тому, вочевидь, це була якась троцькістська група (або ліво-опозиційна "збірна солянка"), надто що далі Багряний згадує про зв’язки із троцькістами.
Принагідно кажучи, відносини між російськими, загальносоюзними опозиційними комуністичними рухами та українськими націонал-комуністами залишаються не надто висвітленою сторінкою історії двадцятих років. У кожному разі, Іван Багряний на момент арешту справді мав за собою "антирадянський шлейф".
Мабуть, якби цей арешт відбувся року так тридцять сьомого, Багряний уже б не вийшов живим з ГУЛАГу. Але станом на 1932 рік репресії хоч і були масовими та жорстокими, ще не сягнули такого рівня, як у 1934-1937 роках. Тому Багряному "пощастило" - йому "впаяли" "всього лиш" заслання на Далекому Сході. Із заслання він намагався втекти, й отримав за це ще три роки вже повноцінної відсидки в таборі.
Про життя на засланні й у таборі відомо досить мало – переважно короткі згадки самого Івана Багряного.
Він побував на "Зеленому Клині" (території, де жили українські переселенці), познайомився з екзотичною природою Далекого Сходу, пережив чимало пригод і прикрощів. Там він зустрів і свою першу дружину Антоніну Зосимову (в них народилася двоє дітей, одна дитина померла маленькою).
Зрештою, ці роки дали письменнику натхнення і матеріал, щоб написати пізніше, в 1944 році, один із найвідоміших його творів – роман "Тигролови".
Роман належить до тих нечисленних творів української літератури, які дістали певного резонансу на Заході. Він витримав чимало перекладів і перевидань, мав непогану критику. І сьогодні "Тигролови" є серед явних лідерів українських навчальних програм з літератури в плані читабельності не надто мотивованими студентами і учнями.

Романи, написані Іваном Багряним:

Марево (втрачений)
Скелька (роман у віршах, Харків, 1930)
Тигролови (Львів–Краків, 1944)
Люба (1944) (знищений власноруч).
Сад Гетсиманський (Новий Ульм, 1950)
Маруся Богуславка (виданий під заголовком "Буйний вітер", Мюнхен, 1957)[18]
Людина біжить над прірвою (посмертно, Новий Ульм, Нью-Йорк, 1965)

1963 року Івана Багряного спробували висунути на здобуття Нобелівської премії. Але результати цієї спроби не стали відомими – оскільки 25 серпня того року письменник помер у санаторії.
Він мав хворобу серця, сухоти, діабет, інші хвороби. Іван Багряний прожив життя, для якого важко знайти епітети.
Нескінченні мандрівки, карколомні пригоди, непохитна відданість ідеалам, неабиякий інтелект та інтуїція, нездоланна воля до перемоги, яскрава творчість у багатьох жанрах і насичена політична активність – усе це зробили з Багряного одного з головних наших героїв двадцятого століття.
І особливо приємно, що всупереч загальним традиціям українського самозабуття, пам’ять про Багряного жива. Його книжки відносно регулярно перевидаються, його долю і творчість досліджують, в Україні є вулиці Багряного, меморіальні дошки і пам’ятник, працює благодійна Фундація імені Івана Багряного.




четвер, 1 жовтня 2020 р.

літературний татко Тарзана

Е́дгар Райс Ба́рроуз — американський письменник-фантаст, вважається одним з батьків-засновників американської фантастики.

Едгар Райс Берроуз народився 1 вересня 1875 в Чикаго (Іллінойс, США).
Едгар почав навчання в школі Браун, а потім його перевели в Ендоверську гарвардську школу, після закінчення якої Едгар поступив в Мічиганську військову академію.
Після закінчення академії в травні 1896 року Берроуз пішов в кавалерію. Письменник зрозумів, що військова кар’єра не для нього і завдяки зв’язкам батька був демобілізований. Після цього він працював продавцем, золотошукачем, поліцейським, клерком, бухгалтером, комівояжером.
Берроуз регулярно брався за створення власного підприємства, але всі його задумки були невдалі.
1911 не знайшовши для себе підходящої роботи почав писати фантастичний роман — «Під місяцями Марса», який через деякий час був опублікований.
Другий роман Берроуза відкрив найпопулярніший його цикл — Тарзан. Берроуз був ідеальним автором з погляду комерційного книговидання. Він писав швидко, він продовжував свої популярні серіали і починав серіали нові.


У 1918 році він зміг на гонорари купити ранчо в Каліфорнії, яке назвав Тарзанія. Починаючи з 1929 року, його компанія Edgar Rice Burroughs, Inc. починає сама випускати книжкові видання романів Берроуза, управляти правами на екранізації, комікси і так далі.
Особливо значний внесок письменника в жанри «планетарного роману» і «sword and planet», а також в жанр фантастико-пригодницьких оповідань про загублені світи і цивілізації. Всього Берроуз написав 11 романів в циклі «Марсіани», 26 романів про Тарзана, 7 романів про світ Пеллюсідара, 4 романи про Карсоні Непіра і його пригоди на Венері і безліч інших книг, серед яких є вестерни, історичні романи про кам’яне століття, середньовіччя та інші.
Під час Другої світової війни Берроуз був найстарішим (і найзнаменитішим) військовим кореспондентом на тихоокеанському театрі воєнних дій.
Едгар Райс Берроуз помер 19 березня 1950 року в Енсіно (Каліфорнія) від інфаркту міокарда.

 Книги великого фантаста ви зможете знайти в нашій бібліотеці.