До Дня захисту дітей

 Пропонуємо до Дня захисту дітей вашій увазі видання, отримане завдяки Українському інституту книги. Це чудова книга Камілли Оттерлей „Привіт, маля!”

«Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька. Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.» В.Сухомлинський

Це одна з книг, що допоможе батькам розповісти дітям, що таке вагітність та народження дитини в легкій та доступній формі.

Що відбувається у маминому животику?

Як маля росте й розвивається тиждень за тижнем?

Як дорослі й ма лі чекають на поповнення в родині?

Гарно ілюстрована книжка-довідник для всієї родини про маленьке дитятко, що от-от з’явиться на світ і стане новою людиною.

У цій книзі ми зустрічаємо маму, тата, Старшого брата і Меншу сестричку — і Маля у маминому животику. Книжка написана як для дітей, у яких незабаром з’явиться молодший братик чи сестричка, так і для всієї родини. Читаючи її, можна дізнатися багато корисного, а ще — поговорити про те, що турбує усіх членів родини. Книжку можна використовувати як довідник із маминої вагітності.

Камілла Оттерлей – володарка низки літературних премій, авторка книжок для дітей та підлітків, мама трьох дітей. „Привіт, маля!” – книга, якої їй самій бракувало, коли вона була вагітною.

Малюнки створила відома ілюстраторка, фотограф та письменниця Лєнє Аск.

Спогади родин загиблих воїнів

 

Презентуємо 3-тю книгу тритомника журналістки та волонтерки Ірини Вовк, яка була отримана завдяки Українському інституту книги.

Третя книга тритомника — оповіді про оборонців Дебальцевого, загиблих спекотного літа 2014-го і у найтяжчі зимові місяці 2015-го; про непохитних вояків Світлодарської дуги, про героїв Авдіївки, Зайцевого й Мар’їнки, що пролили свою кров на точках «нуль».

 Вояки оживають у спогадах матерів і батьків, братів і сестер, дружин і дітей, щоб ми не змарнували історичного шансу незалежності. Спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, зібрані й художньо адаптовані, — це потреба людської пам’яті, пам’яті серця про незабутніх. Це непроминальний біль живих, їхня туга за втраченим, а також нагадування людям цивільним, хто заплатив найдорожчу ціну за їхній спокій і добробут. У виданні використані фотоматеріали з родинних архівів.

«Це сповіді родин, які були художньо адаптовані. Болить кожна історія. Найбільше болить Діма Жуков, бо це перший мій друг, який загнув на війні. Це така найболючіша, найперша рана. Є інші хлопці, яких я знала. Донецький аеропорт – це місце, де я регулярно їздила, в околиці, коли їздила на фронт. І для мене всі загиблі хлопці із Донецького аеропорту, як рідні. І кожна історія — важка».(з інтерв’ю з авторкою).

У тритомнику "На щиті" є 155 історій. Це спогади рідних про бійців, які загинули на війні.

 Цю книгу номінували на "Книгу року".

"Там 7 номінацій, ми попали в номінацію "Обрії". Мені насправді дуже почесно бути в цій номінації, наприклад, поруч із прізвищем Сєнцова", – каже авторка Ірина Вовк.

Земля, люди, історія та доля

 Марія Матіос. Букова земля.

Довгоочікуваний новий роман провідної української письменниці Марії Матіос «Букова земля» — це пронизлива, глибока і зухвала сага завдовжки у 225 років, пропущена через перехресні історії п'яти родин різного суспільного рівня і статусу, а також історичних персонажів, так чи інакше пов'язаних з Буковиною. Землероби, скотарі, воїни, посли і міністри постають повноправними творцями не лише приватної, а й загальноєвропейської історії. Недаремно авторка означила жанр свого твору як роман-панорама. Географія його подій простягається від крихітного буковинського хутора Сірук — до Відня, Берліна, Бухареста, Москви і Берна. А обрамленням цього класичного роману виступає особливий сюжет зі Станиці Луганської літа 2014 року. І як завжди у книжках Марії Матіос, окремим персонажем є мова з її неповторною лексич­ною розкішшю і гуцульським чаром.

„Людина, яка не знає своєї історії та не пам’ятає своїх предків – немає майбутнього. І не лише майбутнього, але й сучасного. Я не пригадую в сучасній українській літературі такого масштабного, такого епічного художнього твору, який би базувався на історичних джерелах. І хоча роман Марії Матіос художній твір, я думаю за історичними фактами він міг би бути повноцінною дисертацією, з вкрапленнями художніх образів. Письменниця порушує настільки великі пласти історичних проблем, малодосліджених та взагалі недосліджених, що після прочитання її книги істориками, повинна бути написана не одна дисертація, зокрема роль та місце німецького етносу в історії Буковинських земель, створення добровольчого Гуцульського легіону, питання волонтерського руху. Географія та часові рамки роману теж масштабні: від центральної Європи до столиці російської держави, від вісімнадцятого століття до початку російсько-української війни. Книга досить складна для сприйняття, проте досить легко написана, тому читається на одному диханні.”

                                                                                                         (з відгуків читачів)

Книга отримана завдяки Українському інституту книги. 

Коронація...на смерть...

 

До уваги читачів книга Надії Гуменюк „Корона на одну ніч”, яка отримана завдяки Українському інституту книги.

Передвоєнна Польща. Неподалік від Варшави, на заміській віллі «Ванесса», відбувся конкурс краси. Увечері на ньому коронували переможницю, а вранці у готелі «Континенталь» її знайшли мертвою. В газетах — жодної згадки ні про загадкову смерть дівчини, ні про її тріумфальну перемогу. Хто й чому заблокував інформацію? І хто посягнув на юне життя? Заздрісна суперниця? Колишній наречений? Дефензива, яка дізналася, хто вона насправді — ця дивовижна красуня з маленького провінційного волинського містечка?.. 

Та  щасливого фіналу ви не побачите. Шкода, що часом необдуманість і необачність, подекуди,егоїзм, псують життя. А найгірше - коли життя забирає випадок, бо молода Софія Неродова, виявляється, нікому не заважала і мала б жити довго і , можливо, стати таки учасницею показів її улюбленої Коко Шанель. ..

 Таємні товариства і неймовірні історії кохання, карколомні повороти долі батька Софії, спричинені війнами та революцією, пригоди його однофамільця й суперника — графа Неродова, розвідника, подвійного агента й міжнародного авантюриста.

Історія про справжнє кохання

 

Рекомендуємо до прочитання книгу Сари Джіо „Я кохатиму тебе завжди”. отриману задяки Українському інституту книги.

У цій теплій і водночас щемкій історії майстерно сплітаються події минулого й сьогодення. Головна героїня Кейлі Крейн не може повірити у власне щастя: вона успішна журналістка й наречена ідеального хлопця. Проте одна зустріч із безпритульним чоловіком — Кейдом Макаллістером, коханням цілого її життя, — несподівано змінює все. Він не впізнає Кейлі, але вона вирішує дізнатися, що сталося з ним, колишнім керівником фірми звукозапису, і допомогти йому владнати своє життя.

 "Надзвичайна розповідь про щирі намагання, глибокі почуття й соціальні проблеми, які не варто ігнорувати…" Winter Haven Books 

"Зворушлива історія про особистісне зростання та силу спогадів…" 

Книги Сари Джіо наділені атмосферою, яка повністю захопить читача. Таємничість, щирість та відчуття надійності. Минуле і майбутнє переплітаються, та всі сімейні секрети давнини, зізнання повпливають на події теперішнього часу... Та ця книга - це зовсім нова історія, новий експеримент . Це не родинна сага, а любовний роман, який піднімає гострі соціальні теми та буде цікавим кожному. Можливо, ви трохи розчаруєтеся, але тільки з однієї причини - твір коротенький.

Автор досить цікаво обігрує всі несподівані повороти сюжету, і книга  позитивна, як і все, що пише Сара Джіо. Чудове чтиво для поліпшення настрою та створення позитивного та оптимістичного погляду на життя.

Ураган почуттів

Колін Гувер – сучасна американська письменниця, переважно працює в жанрі любовних романів. Хоча сама автор зізнається, що не є романтиком. Проте її твори викликають сльози і інші бурхливі емоції навіть у загартованих читачів, що завжди щиро дивує автора. Читати книги Колін Гувер варто для того, щоб з головою зануритися в світ романтичних переживань, несподіваних поворотів долі і історій, які могли б статися з кожним з нас. Адже всі книги Колін Гувер розповідають людям про людей. У них немає чарівних істот або магічних шкіл, зате є пронизливі життєві історії, багато з яких відбувалися і з читачами.

Ми хочемо познайомити вас з книгою „Покинь, якщо кохаєш...”, яка отримана завдяки Українському інституту книги.

Ця книга змусить вас закохатися, вирвати своє серце і навчить вас переглянути свої упереджені ідеї про насильство. Лілі виростає в будинку, сповненому образами та терором. Подивившись, як її мати багато років страждає від руки свого батька, вона дає собі клятву, що ніколи не дозволить жодному чоловікові ставитися до неї так. Вона перетворюється на сильну і незалежну жінку, залишаючи за собою жахи дитинства. Але це тільки її думки та бажання, які відрізняються від реальності. Незважаючи на все, що вона обіцяла собі, Лілі опиняється в стосунках з насильством. Поведінка деяких героїв в книзі настільки огидна, що ви майже не можете повірити в те, що відбувається.

 Історія динамічна, роман читається швидко, в ньому немає заплутаних сюжетних ліній і великої кількості персонажів. Ця книга водночас важка і легка, огидна і красива, але без сумніву гідна уваги кожного читача.

Це книга про те, як важливо не зрадити своїм внутрішнім переконанням, а залишитися вірною собі. Як віднайти в собі сили і прийняти правильні рішення, адже для того щоб зруйнувати звичний стереотип, требі пережити багато болю й набратися сміливості. Щоб знайти спокій в теперішньому, треба позбутися страхів свого минулого.

Дебюти : фотозвіт

 13-го травня відбулось чергове засідання клубу літературних дебютів „Нові імена”. Всі емоції можна побачити в прямому ефірі. що на сторінці нашої бібліотеки. А ми вам пропонуємо подивитися фотозвіт з події.

Красива різдвяна казка

 Презентуємо книгу Гелен Філдінг „Бріджит Джонс на межі здорового глузду”, отриману завдяки Українському інституту книги.

Насправді це - досить непроста задача: написати продовження чудової історії, яка полюбилася багатьом читачам. Складно не розчарувати фанатів. Та Гелен Філдінг із другою книгою про пригоди Бріджит Джонс впоралася блискуче. Бріджит залишається такою ж - з прагненнями бути ідеальною, проблемами з дивакуватою мамою, умінням вляпуватися в безкінечні неймовірні історії - і саме за це ми її любимо. Незважаючи на те, що вона нарешті знайшла ідеального чоловіка - Марка Дарсі і перебуває з ним в щасливих стосунках, невгамовна натура Бріджит продовжуватиме знаходити проблеми на свою голову. І спостерігати за цим доволі кумедно, хоча головній героїні зовсім не позаздриш. Стільки всього звалилося на її голову - і робота, і ремонт і міжнародний скандал.

 Здається, головна проблема Бріджит в тому, що вона боїться бути собою - їй постійно потрібна підтримка і думка інших. Вона розповідає друзям абсолютно все і чекає порад навіть в найінтимніших моментах. Але ж Марк любить її якраз такою, яка вона є. Їй не потрібно мінятися, а потрібно просто бути собою.

Книги Гелен Філдінг підкупають своєю захопливістю, щирістю, цікавим сюжетом, харизматичними персонажами та просто першокласним гумором! Ну справді, як можна було написати таку смішну книгу? А ще й доволі реалістичну! Адже Бріджит Джонс, зірка та героїня цієї історії, здасться знайомою кожній із нас! Або ми побачимо самі себе у кумедних, іронічних ситуаціях, у які потрапляє Бріджит, або, принаймні, якусь із наших подружок!

(Не)ідеальні люди в ідеальному світі

 

Елізабет Ґілберт відома насамперед завдяки своєму роману «Їсти, молитися, кохати». Але творчість Ґілберт необмежена жодними рамками, тож, чому було б не написати роман про шалені Нью-Йоркські пригоди?

«Місто дівчат» – ексцентрична та незвичайна книга. В неї можна або закохатися, або щиро її зненавидіти. Це непроста історія життя однієї жінки. Жінки, котра накоїла безліч помилок, але яка не боялася і дихала на повні груди.

Атмосфера роману – богемна та всеохопна, вона полонить читача і не відпускає до останньої крапки. Елізабет показує саме «той» довоєнний Нью-Йорк – фривольний, несерйозний та розкутий. 

Але це місто заново народжується у свіжому погляді кожного молодого хлопця, кожної молодої дівчини, які приїжджають сюди вперше. Тому того міста, того місця – новоствореного зумисно для моїх очей – ніколи вже не буде. Воно назавжди залишилось у моїх спогадах, наче орхідея у притискачі для паперу. Те місто завжди буде моїм ідеальним Нью-Йорком.

Книга написана у незвичному форматі – у формі листа. Це видається дивним, адже вона має немалий об’єм і більше нагадує автобіографію головної героїні, ніж звичайного листа.

«Місто дівчат» має багато відвертих сцен, але це жодним чином не робить її аморальною. Вона має певну схожість з романами Кундери, але все одно залишається оригінальною, самобутньою та по-своєму провокаційною.

Ґілберт не боїться показувати слабину і негативні сторони своїх героїв, роблячи їх унікальними і близькими. Вона доводить, що кожна людина – добра і особлива. Особлива у своїх негативних сторонах та пороках:

 – Але чоловіки повинні бути сміливі, – зауважив Френк.

 – І що з того?! – мало не крикнула я. – А жінки повинні бути невинні. Глянь тепер на мене. Я спала зі стількома чоловіками, Френку, що не полічити. І знаєш, що це означає? Нічого. Просто так склалося. Світ неправильний – ти сам казав. Тієї першої ночі. То й стався до свого життя так, як ти кажеш. Світ неправильний. Кожна людина має свій характер – і все. З людьми різне стається. І таке, що вони не здатні контролювати. Війна з тобою просто сталася. А ти не народжений для того, щоб воювати, – і що з того? Нічого.

Не треба бути ідеальним, щоб просто залишатися людиною.

Книга отримана завдяки Українському інституту книги.

Незвичний напій від депресії

 Так, саме „Кульбабове вино” від Рея Бредбері варто вживати як засіб від депресії!

Літо у неіснуючому містечку Ґрін Таун 1928 року… Веселі пустощі чотирьох безтурботних хлопчаків… І кульбабове вино, яке готує дідусь… Воно – як чарівна капсула часу, що вбирає у себе досвід минулих літ, воно – як ностальгія за дитинством, у яке зможе хоча б на мить повернутися кожен, хто візьме до рук фантастичну повість Рея Бредбері «Кульбабове вино». Ця книга – острівець, на якому зупиняється час. Її сторінки дихають далекими дитинно-безмежними спогадами – теплими, п’янкими, вічними, проте яких нам не спіймати ніколи.

 Здається, кульбабовим вином просякнуті усі сторінки. А ще літом - гарячим, з розпеченим асфальтом; вітром і зеленню. Рей Бредбері веде оповідь про двох малих хлопців, братів, які серед буяння природи усвідомили, що живі і мають змогу збирати ягоди, купатися в річці і їсти морозиво. Та разом із усвідомленням життя приходить розуміння смерті. Їм доводиться не тільки прощатися з трамваєм, лінію якого закривають, взуттям, яке зношується, а зі знайомими, друзями та рідними.

Автор яскраво описує почуття тих, хто уже в літньому віці - про їхнє звикання до нового стану тіла, про те, що вони б з радістю поводилися, як малі діти, про бажання бути знову молодими. А ще Рей Бредбері запитує, якою має бути машина щастя. Що воно таке щастя?

На прикладі цих історій про жителів невеликого містечка, у якому живуть головні герої, письменник доводить - кожне літо неповторне.

Цю книгу ми б радила усім і завжди. "Кульбабове вино" - хороші ліки від смутку, безнадії чи депресії, змушує замислитися і відпустити проблеми.

Книга отримана завдяки Українському інституту книги.

Чудова книга до Дня матері

Щороку День матері відзначають у другу неділю травня. У 2021 році це світле свято припадає на 9 травня.

У житті кожної людини величезну роль відіграє мама - наша підтримка і опора. Для підтримки і шанування всіх мам світу встановлено Міжнародний День матері. У цей день заведено вітати і робити подарунки всім мамам і вагітним жінкам. Це свято відзначається в понад 40 країнах світу, але не має єдиної дати.

Ми хочемо запропонувати до читання книгу, яка як найкраще стосується цього свята.

Книга отримана завдяки Українському інституту книги.

Людмила Таран. Яблуня.

«Яблуня» — книжка-діалог, у якій відомі в Україні й закордоном жінки — мами і доньки — говорять про важливі моменти, згадують знакових людей та події, що залишили слід у житті. Це — інтригуючі сюжети, які дивовижним чином перегукуються між собою, як і самі долі матерів: особисте постає свідченням епохи. Оксана Забужко, Наталка Білоцерківець, Софія Майданська, Богдана Павличко та Мар’яна Савка розповідають про найрідніших, котрі суттєво вплинули на їхнє життя і творчість.

Особливістю «яблучних» історій є те, що всі вони, чи, точніше, на чотири п’ятих є драматичними, бо в життя якщо не самих критика рецензії, відгуки літераторок, то їхніх матерів брутально втрутилась Історія. Визначальними були репресії проти української інтеліґенції в біографії матері Оксани Забужко; Голодомор і вигнання до Німеччини стали страшними віхами приватної історії матері Наталки Білоцерківець; повоєнна хвиля репресій була нещадною до матері Софії Майданської; польсько-український конфлікт став особистою травмою матері Мар’яни Савки. Окремо стоїть історія Соломії Павличко та її дочки Богдани. По-перше, тут спостерігається зсув на покоління: «мати» Соломія належить хронологічно до покоління «дочок» з інших історій. По-друге, Соломію Павличко було убезпечено від жахіть Історії, бо вона росла в родині відомого українського літератора із дуже високим статусом в радянському істеблішменті.

Але благополучне життя молодої обдарованої жінки урвала передчасна смерть. Богдана Павличко, нині успішний видавець, залишилася без матері у дванадцять років. І вже її інтерв’ю позбавлене тої відкритості, яку демонструють інші оповідачки. Попри всі намагання інтерв’юерки, Богдана уникає родинного сторітелінгу, відповідає на питання Людмили Таран занадто лаконічно, свідомо чи несвідомо демонструючи розрив із розхристаними балачками жінок попереднього покоління. «Мама виховувала мене індивідуалісткою», –категорично стверджує Богдана. Але й без приватної історії Богдани Павличко «Яблуня» перевантажена сторітелінгом. І читачі «Яблуні», напевне, запам’ятають історії матерів, навіть нічого не знаючи про дочок. Адже історії, переповідані в рамках безладного, проте щирого сторітелінгу, справляють сильніше враження, аніж відредаговані белетризовані наративи.

 І все-таки некричуща правда «яблучних» історій є головною «фішкою» «Яблуні». У своїй книзі Людмила Таран виступає не лише як журналістка, котра зуміла розговорити своїх співрозмовниць у потрібному напрямку, а потім добросовісно зафіксувала їхні оповіді. Авторка книги виступає і як своєрідна дослідниця – вона сама стверджує, що ідея книги як збірки різних історій, виникла саме тоді, коли в інтерв’ю різних років побачила спільне. Не розмови підганялися під концепцію, а концепція виникла із масиву розмов. А досліджує Людмила Таран таку сутність, як родова вертикаль, беручи за основу лінію не від батька до сина, а від матері до дочки.

Парадокс «Яблуні» полягає в тому, що, з одного боку, всі «яблучні» матері переповідали дочкам ті історії, які з позиції радянського офіціозу були замовчуваними, не рекомендованими для оприлюднення. Родинні історії матерів тихо, але певно вроювали у свідомість дочок антирадянські настрої. А з іншого боку – матері, свідомо чи несвідомо, діяли саме в радянській парадигмі, коли хотіли бачити майбутнє своїх дочок не в сільській споконвічній традиції, а якомога далі від неї. Можливо, та парадигма є модерною, ширшою за радянську, яка, одначе, на теренах СРСР набувала специфічно радянських рис. Яблуні вже ростуть не лише на присадибних ділянках, а і в колгоспних садах, і яблука продаються не лише на ринках як надлишки праці селян, а й по овочевих магазинах у промислових масштабах.

(Євгенія Кононенко, із журналу «Березіль», №1`2021)

 

Чергове засідання клубу літературних дебютів „Нові імена”

 

13-го травня відбудеться чергове засідання клубу літературних дебютів.

Знайомимо вас з нашими дебютантами.

Хто така Якубишин Марія? Це дівчина, яка, перш за все і  понад усе любить своїх рідних, особливо маленького брата Степанка, життя у всіх його проявах, природу і людей навколо.

Навчалася на філологічному факультеті УжНУ, завжди була в числі активу факультету, працювала методистом в Обласному методичному центрі культури,  певний час бібліотекарем, наразі викладає українську мову та літературу у   Природничо-гуманітарному  фаховому коледжі ДВНЗ «УжНУ».

Їй подобається класична музика, хоча час від часу може впевнено назвати себе меломанкою, бо нерідко драйвові ритми  підхоплюють і супроводжують її життя. Нещодавно почала захоплюватися психологією…Все життя мріяла малювати, проте, кажуть, словами у неї  виходить краще ніж пензлем).

Обожнює класиків української поезії Ліну Костенко, Василя Симоненка, Миколу Вінграновського та ін.

Насамперед варто сказати, що її життя – дуже цікаве. Вона  не перестає захоплюватися тим, наскільки Бог знає, що робить, яким різнобарвним та багатогранним є життя  у всіх своїх проявах, як раз за разом випробовує на міцність та вчить її всьому і одразу, дає людей, котрими неможливо не захоплюватися, дає сили і натхнення йти вперед. Цінує  справжність у людях, у словах, у вчинках.

Напевно, варто сказати, чому і як Марія  пише. З дитинства вона спостерігала за мамою, коли та писала вірші при світлі лампи. Дівчину заворожував цей процес, в кімнаті створювалася особлива атмосфера і вона хотіла бути як мама. Це були шкільні роки, проте коли Марійці  було 14, мами не стало і вона не могла писати взагалі – тому перші спроби почалися на другому курсі університету, згодом три роки тому у неї знову була тривала перерва після ще однієї непоправної втрати – тата…. 

Та як би не змінювалося наше життя, які б інколи важкі уроки не викладало, дівчина йде по своїй стежці  щирою і відвертою, відкритою для щастя і не тільки, з девізом – маминими напутні словами: «Зумій бути завжди сильною, порядною і щасливою!»

Світлана Тодер.

Уродженка Тур’янської долини, випускниця філологічного факультету УжНУ, педагог-організатор Лінгвістичної гімназії ім. Т.Г. Шевченка, успішний фінансовий консультант, дружина переможця регіонального туру всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2021» в номінації «Українська мова та література», молода мама двійко дівчат, серед захоплень якої читання книг та час від часу віршування. Цей опис стосується Світлани Тодер, і хоч поезії вона почала писати ще в шестирічному віці, найактивнішим у її творчості став 2020 рік, протягом якого з-під руки авторки з’явилося 103 вірші. Найкращі з них Світлана публікувала на своїй сторінці у мережі Facebook, а один навіть прозвучав у рубриці «Відгадайте автора» в регіональній телепрограмі 21-го каналу (TV21 Ungvár). Початок цього року у творчому плані хоч і не активний, порівняно з попереднім, але натхнення не бракує, а це головне.

Засідання відбудеться в читальній залі ЗОУНБ ім. Ф. Потушняка о 17-й. годині.