Усі собаки потрапляють до раю

 

Презентуємо книгу Брюса Кемерона „Обіцянка собаки”, яку ми отримали завдяки Українському інституту книги.

Чудова книга, яка завершує трилогію «Життя і мета собаки» та «Подорож собаки». Можна читати навіть якщо не знайомий з попередніми книгами, автор легко занурює читача в собачі пригоди. Цього разу знайома нам собача душа приходить до нас спочатку в подобі Купера – великого пса, метою життя якого є допомагати хлопцю на інвалідному візку, Берку. Живуть вони у великому домі на фермі в Мічигані, і саме до цього місця повертаються знову і знову протягом життя. Дім стає дуже дорогим місцем і для собаки, і для Берка та його брата Гранта. Історія веде нас на роки вперед, коли хлопці дорослішають, та незмінним залишається одне – в них завжди є собака, просто в один період собаку буде звати Райлі, потім Оскар, але глибоко всередині це буде їхній вірний Купер. Чого нам варто повчитися – це того, що собака робить усе так, як відчуває і дає читачам прості і мудрі поради – «черговий аспект бути собакою: здатність любити багатьох людей» В цій книзі багато героїв, їхні долі то сходяться, то розходяться, але як не дивно, найбільше знає і відчуває саме їхній пес. «Приголомшливо було усвідомлювати, що собака може розуміти те, чого не може зрозуміти людина».

"Обіцянка собаки" змусить вас плакати не один раз, як і інші твори цього автора.

Цикл онлайн зустрічей

 Відділ художньої літератури продовжує цикл онлайн зустрічей із  закарпатськими письменниками та медійними особистостями. Прозвучить лише одне питання: яка література для вас зараз на часі? Формат зустрічі: 10 хвилин прямого етеру на сторінці нашої бібліотеки в мережі Фейсбук.

Сьогодні ми будемо мати етер з Оксаною Кузьмою. 

Оксана Кузьма – доцент кафедри української літератури УжНУ. Філологія для неї не просто фах, а «споріднена праця», простір для творчого самовираження. У педагогічній праці застосовує саме творчий підхід, адже вірить, що університетська наука не має бути системою мертвих догм, вона повинна розкривати внутрішній потенціал студентів, давати їм практичні професійні інструменти. Як літературознавець досліджує художній світ різних письменників, але незмінно залишається вірною Лесі Українці, про драматургію якої написала дисертацію. Література для неї – важливий чинник формування особистості. Вважає, що книги не просто так приходять до людини. Це завжди йде від внутрішнього запиту читача пізнати себе. І вміння вступати у внутрішній діалог із текстом письменника є, на її думку, головним у процесі самопізнання. Процес читання – це не про кількість книжкової продукції, яку проковтнув, так і не зрозумівши художніх завдань автора. Це про якісне сприйняття художнього твору, про вміння насолодитися творчими знахідками митцями, про внутрішній резонанс із духовними пошуками читача.

Зворушлива романтична історія

Сара Джіо - сучасна американська журналістка і письменниця, автор восьми книг, перекладених більш ніж на 20 мов, в тому числі українську, і стали бестселерами в США і Європі. Прочитати книги Сари Джіо ми рекомендуємо тим, кому подобається жанр сентиментального жіночого роману. Якщо ви любите зворушливі романтичні історії з елементами детективу, вам неодмінно сподобаються всі книги Сари Джіо, в сюжетах яких любовна лінія органічно переплітається з розслідуванням таємниць минулого.

Мрії про літературу не покидали майбутню письменницю. Однак рукопис першого роману не прийняло жодне видавництво. Згодом жінка чесно зізналася, що це була «сіра» книга з непродуманим сюжетом, написана в гонитві за славою, а не від душі. Тому до другої роботи автор поставилася набагато серйозніше, вигадавши історію, яка була б цікава їй самій. В результаті її роман «Фіалки в березні» став бестселером у рейтингу USA Today і кращою книгою року за версією LibraryJornal. Та ж доля чекала «Солоний вітер» і «Ожинову зиму», що стали нацбестселлерами. 

 У відгуках про книги Сари Джіо читачки пишуть, що у автора дивовижна здатність захоплювати і вести за собою, занурюючи в сюжет з головою, завдяки чому романи читаються на одному диханні. Особливо цікаві вони будуть тим, хто любить співпереживати героям і розплутувати разом з ними складні загадки долі.

Пропонуємо вашій увазі зворушливий роман „Фіалки в березні”, отриманий нашою бібліотекою завдяки Українському інституту книги.

 Успішна молода письменниця Емілі Вілсон вирушає з Нью-Йорка на острів Бейнбридж, щоб навідати двоюрідну бабусю Бі. Дівчина пережила розлучення та творчу кризу, тож сподівається, що за межами мегаполісу зуміє опанувати свої думки й почуття. Однак життя на березі океану вже не таке безтурботне, яким здавалося в дитинстві під час канікул. Деякі мешканці острова неначе перебувають у мовчазній змові. Емілі захоплюється новим знайомим Джеком, але бабуся Бі всіляко виказує щодо цього невдоволення.

Ідеальна мати

Пропонуємо читачам книгу Еймі Моллой „Ідеальна мати”, отриману дякуючи Українському інституту книги.

Вони реєструвались колись на форумі, аби знайти таких же жінок, що готуються стати матерями. Щоб отримати пораду. Щоб їх вислухали. Щоб відчути підтримку. Потім спілкування в мережі перейшло в офлайн - і при зустрічах у парку вони назвали себе Травневими матусями. Згодом вони стали мамами - але зустрічі продовжились. Скарги. Поради. Підтримка. А ще через два місяці вони вирішили відпочити від дітей та розслабитись. Всього на вечір. Декілька годин. Цього вистачило, щоб одна з них втратила дитину. Малюка викрадено. Хто і як? Час спливає, поліція мовчить, надії знайти дитину живою все менше… Але Травневі матусі, відчуваючи провину за зникнення дитини та страх за власних дітей, не зупиняються у пошуках правди. І ця історія не раз і не два змусить читача думати, що все не те, яким здається - а таємниці є у кожного…  Моллой так потужно описує стан кожної з героїнь, що не можливо не відчути це на собі. Суцільна втома; запаморочення в голові; стан, як в тумані; хитання та запаморочення від - знову ж таки - втоми… Це лячно. Забути щось в такому стані; нашкодити дитині, собі… Жах.  Моллой передала цей жах не через викрадення, а через почуття матерів - і змогла вразити.

 Висловлюючи свій погляд на те, якою має бути ідеальна мати, авторка наголошує, що сучасні жінки можуть відкинути нав’язані їм шаблони.

Моллой спонукає до роздумів над головним питанням - чи варто намагатися підходити під рамки "ідеальна мати"?

Роман Тосікадзу Кавагуті «Доки кава не охолоне». Усе можна виправити, якщо є час

 Тосікадзу Кавагуті — сучасний японський письменник, який зачаровує своїм словом та нестандартними сюжетами. Деякі з його творів (зокрема роман «Доки кава не охолоне») були успішно екранізовані.

У цій невеличкій кав’ярні вже понад століття подають найсмачнішу каву. Тут можна посидіти за філіжанкою цього гірко-солодкого напою, відволіктися від буденних проблем і… вирушити в подорож у часі. Щоб зустрітися з коханим, з яким вас колись розлучили кілометри. Чи отримати лист від чоловіка, який забув про вас через хворобу. Знову хоча б на мить побачитися із сестрою, яка загинула в автокатастрофі. У кожного свої причини побувати в минулому. Проте є умова: встигнути повернутися в майбутнє, доки кава не охолоне…

Для мандрівників у часі є чотири правила:

Правило перше: у минулому можна зустрітися лише з тими людьми, які відвідували кафе.

Правило друге: жодні дії в минулому не змінять теперішнього.

Правило третє: є тільки один стілець, сидячи на якому можна повернутися в минуле, і не можна вставати з цього стільця.

Правило четверте стосується обмеження в часі: зустріч триватиме, доки кава не охолоне.

Так, минуле не змінює теперішнє. Але воно змінює того, хто відправляється в подорож у минуле.

Приваблива ідея роману: усе можна виправити, якщо є час.

Книга отримана завдяки Українському інституту книги.

Щемка п’єса про абсурдність війни

 

Пропонуємо вашій увазі книгу Сергія Жадана „Хлібне перемир’я”

Що робити, коли не довіряєш навіть найближчим рідним? Як вибиратися з пастки, до якої сам себе загнав? Кому можна розповісти про найважливіше, якщо мову зламано, а вміння слухати й розуміти залишилося в довоєнному минулому? Події п’єси «Хлібне перемир’я» відбуваються влітку 2014 року. Історія однієї смерті поступово перетворюється на історію цілого покоління, на історію стосунків між дітьми та батьками, на історію зради й недовіри, сповнену комічних слів і трагічних сенсів, поєднувати які так досконало вміє Сергій Жадан. Війна триває, і жодне перемир’я не здатне загоїти завданих ран: вони й далі нитимуть, назавжди змінюючи життя людей, які зовсім не збиралися воювати.

В одному з інтерв’ю Сергій Жадан розповів, як писав «Хлібне перемир’я». До нього звернулися з пропозицією створити п’єсу про російсько-українську війну. Безпосереднім матеріалом для п’єси стали сюжети, які не ввійшли в остаточну версію «Інтернату». Зв’язок між цими двома текстами Жадана насправді і очевидний, і важливий. Цивільні на війні – спільна тема і п’єси, і роману, але підходи до розкриття теми різні.

На суперобкладинці та в художньому оформленні книги використані фото з особистого архіву автора.

Книгу отримано завдяки Українському інституту книги.

Чи жіноче у війни обличчя?

 

Війна  — це закритий чоловічий клуб, 

тільки жінкам чомусь рикошетом прилітає. 

Сьгодні презентуємо книгу Тамари Горіха Зерня „Доця”, яку ми отримали дякуючи Українському інституту книги.

Отже, ця книга про людей, любов та уламки, які ще вчора були життям головної героїні. Тепер їй доводиться складати їх заново, проторувати собі новий шлях, який всуціль складається з вибору: поїхати або залишитися? опустити руки чи діяти? вижити чи боротися? замружитися або дивитися на світ широко розплющеними очима, закарбовуючи кожну мерзенну деталь?

Наталя, Оля, Таня, Катя... Головна героїня носить одне з цих імен чи одразу всі. Або жодного. Просто Доця на псевдо «Ельф». Діалоги між героями книги колись звучали в реальному житті. А їхніми прототипами стали реальні люди, які стояли на краю пекла і плювали вниз, переконані, що їм назад не прилетить. Їли землю і годували нею. 

А тепер вони ожили на сторінках книги, яка почасти нагадує фотоальбом, де кожна світлина є частиною пазлу великої картини, що змальовує події на Донбасі навесні-влітку чотирнадцятого року: Євромайдан, захоплення адміністративних будівель, обезлюднення вулиць і поява на них ополченців, зґвалтовані підлітки у підвалах будівель правоохоронних органів, розвішені на деревах кінцівки пасажирів збитого боїнга 777 рейсу МН 17. «Русская весна» у всій своїй красі. 

«Доцю» називають головною книгою про Донбас під час війни. Книгою, яка дасть відповідь на питання, чи жіноче у війни обличчя. 

Ця книга про любов. У ній немає жодного слова на "лю...", але вона про любов. Про магію, не лубочну, розтиражовану з екранів телевізора, а справжню, від роду і кореня, коли пірнаєш з головою у Прадавній Океан і виринаєш звідти з рибиною в зубах. І ще про відвагу. Про безумовну відвагу знайти своє, впізнати його, впертися руками і ногами і нікому не віддати. Свій дім, свою батьківщину, своє серце, своє право ходити з високо піднятою голово. Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас - це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Та де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії - і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору. Крок за кроком читач спостерігає процес трансформації, переродження гречкосія у воїна. Ця книга назавжди змінила того, хто її написав, і змінить кожного, хто її прочитає. Бо війна - це коли ти їси землю. І що важливіше, коли годуєш землею.

 „У книзі немає випадковостей. Все продумано. Кожен епізод мав місце бути. Героїня немає імені. Це зроблено для того, щоб створити для читача ефект присутності. Мені потрібно, щоб людина, яка читатиме ставила себе на місце головної героїні, бачила ситуацію її очима. А ім’я відволікатиме. Тим не менше, за кожним героєм стоїть реальна людина. З головною героїнею я знайома давно, ще до війни. Вона була найбільш активною координаторкою волонтерської допомоги на Сході. До неї завжди можна було зателефонувати навіть вночі , сказати, що ми десь застрягли, вона завжди вміла зорієнтувати, направити, допомогти. Це був дуже важливий контакт в телефоні. На ґрунті отакої спільної роботи ми дуже потоваришували. Ми не стали подругами, але ми дуже поважаєм одна одну. В житті її звати Наталею. І от, коли я вирішила писати книгу, я звернулася до неї. Сказала, що хочу, щоб вона стала прототипом головної героїні. Вона не відмовила. Я приїхала до неї, у неї на той час жила вже у Львові. Ми з нею проговорили 4 години. Вона щедро поділилася своїм досвідом, своїми епізодами, які я вже вклала у книгу. Спілкувалася з біженцями, які виїхали з Донецька, з військовими.”

Блискуче продовження „Оповіді служниці”

 

Що чекало на Фредову після фінальної сцени «Оповіді Служниці» — свобода, в’язниця чи смерть? Ми не мали змоги дізнатися. Дотепер. Із «Заповітами» наше очікування завершується.

Через 15 років після тих подій авторка розповідає історію вибуховими заповітами трьох жінок Гілеаду.

У блискучому продовженні «Оповіді служниці» легендарна Марґарет Етвуд відповідає на питання, які десятиліттями хвилювали читачів.

 Північна Америка, 15 років потому. Республіка Гілеад утримує свою владу. Але жорстокий і ниций режим гниє зсередини. Усі гасла про чистоту і служіння виявилися брудною брехнею. Лідія — літня жінка, що пройшла тернистий шлях: від поважної судді у справах сім’ї у старому Гілеаді через в’язницю й участь у розправах над невинними до найвищого становища у панівній верхівці. Лідія прагне знищити режим, що зруйнував її життя. І в неї є чимало доказів його злочинності. Вона планує таємно переправити ці докази до Канади. Їй мають допомогти двоє дівчат: Агнес із Гілеаду, яка дізнається приголомшливу правду про свою справжню матір-Служницю, і Джейд, шістнадцятирічна мешканка Торонто, яка виявилася тією самою Крихіткою Ніколь, про яку розповідали дітям у школі. Три жінки, що наважилися постати на боротьбу з жорстоким облудним режимом. Чи вдасться їм здолати монстра?

„Мою ліву руку стискає дівчинка років семи – восьми, дивиться на мене довірливими очима. Права ж рука лежить на голові жінки, яка зіщулился біля мене: її голова покрита, очі звернені горі, в обличчі читається чи то малодушність, чи то вдячність — то Служниця. А за мною стоїть одна з моїх Перлових Дів, готова рушити у місіонерську подорож. На поясі в мене висить шокер. Зброя нагадує мені про власні помилки — якби ж я діяла ефективніше, вона була б непотрібна. Вистачило б і переконливого голосу.

 Скульптурна група вийшла не дуже вдала — надто захаращена. Варто було краще мене виділити. Але принаймні я схожа на людину при своєму розумі. Могло б вийти інакше, бо ж літня скульпторка, нині покійна, щира вірянка, мала схильність наділяти своїх моделей виряченими очима, що символізували ревність і побожність. Бюст Тітки Гелени в її виконанні хворий на сказ, бюст Тітки Відали — на гіпертиреоз, а Тітка Елізабет, схоже, от-от вибухне.’

Чому психологічно люди так швидко змінилися і підкорилися новим людожерським законам? А пам’ятаєте Стенфордський експеримент? Він якраз відбувався в часи публікації "Оповіді служниці" і був тоді у всіх на слуху. Набрали групу юнаків, одних призначили на ролі в’язнів, інших на ролі охоронців, менше як за два тижні вони почали бути в’язнями і охоронцями. Гілеад вправно виховує своїх громадян, за мінімум часу видає максимум результату. Про те, як формували маргінальних Служниць, ми знаємо з першого роману. Тепер почуємо про вишкіл еліт, Дружин і Тіток.

Дилогія про Гілеад глибоко міркує про те, як нами, культурними, вправно керують природні інстинкти. Інстинкт самозбереження реалізується або в нападі, або у втечі. Фредова втекла. Лідія атакувала. І одна при цьому героїня, а друга злочинниця. Та жодна з них не готова віддати своє життя, щоби стати символом чи то політичного режиму, чи то спротиву йому.

Книга отримана завдяки Українському інституту книги.

Крута історія від Анастасії Нікуліної

 Книги Анастасії Нікуліної вміють зацікавити читача. Вони написані яскравою живою мовою, викликають свіжі емоції. Їх автор – сучасна українська письменниця та блогерка, котра веде активне життя в соціальних мережах. Вона постійно спілкується з фанатами і часто черпає від них натхнення. Бестселлером Анастасії Нікуліної став роман «Сіль для моря або Білий кит». Після виходу, він одразу здобув популярність та отримав літературну премію імені Олеся Гончара в 2018 році. Книга розповідає про дивну дружбу жінки з фізичними потребами, прикутої до візка, та дівчини-підлітка, котра має купу проблем у житті і неодноразово задумувалася про самогубство. Об’єднує цих двох людей любов до моря. Роман вчить читачів доброті, небайдужості, дозволяє зазирнути собі в душу і переоцінити свої вчинки.

Сьогодні хочемо презентувати нову книгу автора – „Зграя”, яку ми отримали дякуючи Українському інституту книги.

Книга "Зграя", що увійшла до довгого списку Книги року BBC-2018"- другий великий твір Анастасії Нікуліної, що вийшов друком. У центрі роману "Зграя" - історія підлітків, які займаються паркуром, а тлом для їхніх пригод стали вулиці Львова. Анастасія розповіла BBC News Україна про свій досвід паркуру, який надихнув її на створення книги, підліткову літературу та як її твори допомагають порозумітися батькам і дітям.

„В ній є дуже жива мова - те, як зараз спілкуються сьогодні, - і літературна мова у мові автора. Книга не перевантажена якоюсь ненормативною лексикою чи надміром сленгових слів. Вони є, але тільки у діалогах. Це таке розмежування, щоб той, хто його прочитав, і збагатив свій словниковий запас, і, водночас, повірив героям. Бо часто вони можуть говорити як випускники філологічного факультету або якісь недорозвинені.”(за словами автора).

Книга чекає на вас у відділі художньої літератури.

В Ужгороді вп’яте вручатимуть премію імені Петра Скунця

 Ужгородська міська рада оголошує конкурс на здобуття міської премії імені Петра Скунця – творчої відзнаки, якою нагороджують літераторів і краєзнавців.

На здобуття премії щорічно висуваються високохудожні твори, опубліковані окремими книгами, які вийшли в друк протягом останніх трьох років та стали помітним явищем в літературі чи краєзнавстві.

Премією нагороджуються літератори й краєзнавці, які народилися, проживають або тривалий час працювали в Ужгороді та на території Закарпаття.

Висунення кандидатур на здобуття премії проводиться колективами творчих спілок, організацій, об’єднань, товариств, навчальними закладами, видавництвами, редакціями газет та журналів, управлінням у справах культури, молоді та спорту Ужгородської міської ради. Самовисунення кандидатур не допускається. Книги, твори, видання, номіновані іншими преміями чи перевидані, не висуваються на здобуття премії. Ця відзнака є персональною і присуджується лише один раз. Може присуджуватися й посмертно.

Премія імені Петра Скунця встановлюється у трьох номінаціях: художня література; краєзнавча література; альбомне видання.

Твори на здобуття Премії надсилаються щороку до 1 липня на адресу управління у справах культури, молоді та спорту Ужгородської міської ради: пл. Поштова, 3, м. Ужгород, 88000, email – kultura@rada-uzhgorod.gov.ua 

До участі у конкурсі допускаються автори, чиї твори, написані українською мовою, подані до конкурсної комісії і відповідають вимогам положення.

До творів у трьох примірниках додаються:

- творча характеристика на автора-претендента з персональними даними;

- ксерокопії рецензій і відгуків на видання (якщо такі є);

- протокол засідання установи чи організацій, яка висуває кандидатуру.

Колектив авторів твору, представленого на здобуття премії, не може становити більше трьох осіб.

Надіслані матеріали, що не відповідають положенню, не розглядаються.

Твори, розглянуті конкурсною комісією, залишаються для поповнення фондів бібліотек Ужгородської міської централізованої бібліотечної системи.

Особам, удостоєним премії, присвоюється звання «Лауреат міської премії імені Петра Скунця» та вручається диплом, почесний знак лауреата і грошова премія у розмірі 10 тис. грн у кожній номінації.

Забезпечення дотримання вимог щодо висунення творів на здобуття премії, їх конкурсний відбір та присудження премії здійснює спеціальна конкурсна комісія, до якої входять відомі в краї літератори, вчені-краєзнавці, працівники закладів культури тощо.

Урочисте вручення премії вже традиційно відбуватиметься під час відзначення Дня Ужгорода.

 Відділ художньої літератури продовжує цикл онлайн зустрічей із сучасними закарпатськими письменниками та медійними особистостями. Прозвучить лише одне питання: яка література для вас зараз на часі? Формат зустрічі: 10 хвилин прямого етеру на сторінці нашої бібліотеки в мережі Фейсбук.

Хочемо представити гостя етеру – Марка Мельниченка. Він позіціонує себе як вільний фермер, блогер та україноцентричний ютюбер. Засновник просвітнього проєкту «Моя Українська Мрія», головна мета якого показати, що в Україні можна й варто себе реалізовувати. Збудував безвідходну „етно Хатину Мрії” з глини та очерету, висадив хурмовий сад на карпатських схилах, веде публічний письмовий блог про подорожі Європейським Союзом, і навіть віршує для Тік Току.

Дивіться та слухайте нас 15-го квітня о 14-й.

Велика книга „Чому?”

 12 квітня – Всесвітній день авіації і космонавтики (Міжнародний день польоту людини в космос).

Сьогодні, 12 квітня, в еру цифрових технологій виповнюється 60 років, з того дня, коли весь світ був приголомшений повідомленням про початок нової ери – ери космічних польотів.12 квітня 1961 року старший лейтенант, космонавт Юрій Гагарін облетів планету Земля на орбітальному космічному кораблі «Восток-1».Обліт земної кулі зайняв 108 хвилин, після чого корабель приземлився в запланованому місці о 10:55 за московським часом в районі села Смєлівка Саратовської області (теперішня територія РФ).До цього моменту були запуски у космос штучних супутників, але в цей день людина вперше підкорила космос. Це стало гігантським проривом в історії космонавтики. Сьогодні в космосі вже тисячі супутників, космічні апарати здійснили посадки на Місяць і Венеру, здійснюється активне вивчення Сонячної системи, але перший політ людини був найважчим і найнебезпечнішим, однак прагнення до підкорення космосу багатьох тисяч людей, які брали участь в підготовці польоту, подолало всі перешкоди.

На честь цієї історичної події 12 квітня по всьому світі відзначається як Всесвітній день авіації і космонавтики.

З цієї нагоди хочемо презентувати вам книгу, отриману завдяки Українському інституту книги „Велика книга „Чому?”

У цій енциклопедії  читач знайде відповіді на багато своїх запитань — про таємниці природи і стародавні цивілізації, про історичні події та знамениті постаті, про тваринний і рослинний світ і про місце людини у Всесвіті та на Землі. Видання щедро ілюстроване і стане настільною книжкою не тільки для школярів.

Право бути інакшим

 «Моя бабуся просить їй вибачити» Фредеріка Бакмана – книжка про життя: сумне й смішне, болюче й захопливе водночас, а також про одне з найважливіших прав людини – право бути інакшим.

Фредрік Бакман — шведський блогер, журналіст і письменник, книжковий дебют якого відбувся 2012 року. Його романи «Чоловік на ім’я Уве» (екранізація роману отримала Оскар у 2016 році) , «Моя бабуся просить їй вибачити» та «Брітт-Марі була тут» перекладені двадцятьма п’ятьма мовами світу. Книжка «Моя бабуся просить їй вибачити» стала бестселером у США, Німеччині, Норвегії, Ісландії, Південній Кореї та Японії. Всього у світі продано вже близько двох мільйонів примірників цього роману.

Сьогодні ми презентуємо його книгу „Моя бабуся просить її вибачити”, яку ми отримали дякуючи Українському інституту книги.

Ельзі – сім, і вона не така, як інші. Її Бабуні – сімдесят сім, і вона неймовірно шалена – якщо вважати шаленством, приміром, стояння-на-балконі-й-обстрілювання-перехожих-із-рушниці-для-пейнтболу. А ще бабуся для Ельзи найкращий – і єдиний – друг. Щоночі Ельза ховається від світу в бабусиних історіях про Країну-Спросоння та Королівство Міамас, де ніхто не мусить бути «нормальним». Та коли Бабуня помирає й залишається жити лише в листах, написаних до тих, перед ким вона відчувала провину, – ось тоді й починається найбільша Ельзина пригода... «Нечасто в руки потрапляє книга, яку не просто читаєш, а яка занурює тебе в абсолютно інший світ, – розповідає співзасновниця #книголав Світлана Павелецька. – Цей роман Бакмана тільки в Швеції був проданий накладом більше 500 000 штук. Думаю тому, що книга розповідає про дитину всередині кожного з нас. Дуже нечасто книжка буває одночасно і смішною, і зворушливою, коли ти зі сліз переходиш у сміх. Саме такою має бути трагікомедія. Це як «Зламані квіти» Джармуша, тільки книга. Це коли важкі за змістом речі про прощення, прийняття, про внутрішній світ, про те як відпускати людей і думки передаються настільки легко, що складно в це повірити.»

В Ужгороді побачив світ альбом про жіночі прикраси з бісеру на Закарпатті

 

На сторінці ужгородському "Видавництві Олександри Гаркуші" у соціальній мережі Фейсбук повідомили про друк нового альбому "Монистята на білиньку шию... Жіночі прикраси з бісеру на Закарпатті".

Видання містить кольорові фотоілюстрації традиційних народних, а також авторських прикрас із бісеру.

Текстову та альбомну частину супроводжують світлини кінця ХІХ-середини ХХ ст., що демонструють жінок в традиційному народному вбранні, до комлекту якого входять прикраси з бісеру.

Автором-упорядником альбому є Василь Коцан.

Есеї про найрізноманітніші речі від Тараса Прохаська

Невелика за обсягом книжка „Так, але…“ вмістила 34 лаконічні тексти, кожен — приблизно на три сторінки. Тобто, фактично, це формат колонки, з яким вже встигли добре запізнатися українські читачі завдяки Олександру Бойченку, Юрію Андруховичу, Андрію Любці та іншим. Але атмосферу Прохаськової збірки в цьому випадку творить не тільки слово. Книжка вмістила також зо два десятки ілюстрацій у виконанні художниці Олени Придувалової. Вони дуже яскраві і промовисті, навіть дещо по-дитячому безпосередні, що дуже доречно в контексті дитячих спогадів Тараса Прохаська, які теж знайшли своє місце в кількох нарисах.

"Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова". Олександр Бойченко.

"Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи "свою" історію. Серія "Дороги" – це миттєвості мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська. Ключем до серії "Трапези" стала думка: "Все, що об'єднує нас – це досвід спілкування. Тільки він має значення і залишається в пам'яті". Олена Придувалова 

"Об'єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва – головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини – це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу". Тетяна Швед (Безкоровайна)

Книга отримана завдяки Українському інституту книги.

 

Конкурс малої прози ім. Івана Чендея

 

Четвертий рік поспіль Благодійний фонд імені Івана Чендея проводить Всеукраїнський конкурс малої прози імені відомого прозаїка, Шевченківського лауреата, автора сценарію до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». 20 квітня 2021 року завершується прийом заявок.

Завершується прийом творів на Конкурс малої прози імені Івана Чендея

Конкурс проводиться у двох номінаціях:

1) Мала проза - приймаються неопубліковані раніше твори українською мовою обсягом не більше 20 тисяч знаків з пробілами.

2) Чендеєзнавство - стаття, відгук, есе, наукові роботи, які раніше не публікувалися або були опубліковані упродовж двох останніх років.

Подавати твори слід в електронному вигляді на електронну адресу: konkurschendej@gmail.com

Роботи в номінації "Мала проза" подаються на конкурс анонімно . Анкета учасника довільної форми (при бажанні ) може бути прикріплена до листа окремим файлом. До участі у конкурсі у кожній номінації можна подавати лише один твір.

У кожній номінації буде визначено лауреатів - 1, 2, 3 місце, - які отримають диплом і подарунки. Вручення нагород відбудеться на садибі Івана Чендея під час проведення «Чендей-Фесту 2021».

Журі конкурсу:

Сидір Кіраль (Київ) - доктор філологічних наук, завідувач відділу національної бібліографії Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського;

Микола Васьків (Київ) - професор, доктор філологічних наук;

Павло Вольвач (Київ)- письменник, журналіст;

Олександр  Гаврош (Ужгород)- письменник, журналіст, драматург;

Роксолана Жаркова (Львів) – літературознавиця;

Галина  Плачинда (Київ) - журналістка, медіаконсультант;

Сергій Тримбач (Київ) – член-корреспондент Національної академії мистецтв, кінокритик

Сергій Федака (Ужгород) - професор, доктор історичних наук;

Марія  Трещак (Чендей) (Ужгород) - співзасновник Міжнародного благодійного фонду імені Івана Чендея.

До сторіччя Івана Ченедея у 2022 році планується видати збірник творів лауреатів конкурсу за 5 років  його проведення.

На цьогорічний конкурс  вже надійшло понад 100 заявок з усіх регіонів України та з-за кордону.

Несподівана книга від Тані Малярчук

 кожну дурницю в своєму житті

я зробила

щоб стати мудрішою

Це доволі несподіване видання, в якому відома авторка прози пробує себе відразу в двох невластивих для неї жанрах – поетичному та графічному. Нову книжку вона присвятила своїм чоловікам, «які відпустили живою».

«За такі гріхи Бог ще подякує» – поетична збірка, що налічує більше п’ятдесяти віршів, доповнених особливими колажами Тані Малярчук, за її словами, це – «зліплений по клаптиках в химерні картинки і прості слова досвід блукань і страждань, які жінка переживає, коли наважується на самознищення. Неодмінно заради того, щоб самовіднайтися. Для мене ця книжечка – як пройтися голяком у людному місці, в ній я максимально вразлива, бо ніколи раніше не писала верлібри і не займалася дизайном. Любов як найвишуканіша форма насильства – її основна тема».

Уривок:

ніжність завмерла на пальцях 

розгладжую її як комір сорочки

чоловічої хоч не комір у сорочці

найважче розгладити не комір

–

пригадую одна жінка

двадцять років одружена  

мати трьох дітей 

яка щовечора приносить чоловікові

з сусіднього бару 

літру темного пива корона 

коли я повідомила що закохалась 

сказала

це ж прекрасно

Книга отримана дякуючи Українському інституту книги.

Відому закарпатську письменницю номінували на Міжнародну премію Андерсена

 

Відома закарпатська письменниця Галина Малик стала номінанткою від України на найпрестижнішу відзнаку дитячої літератури — Міжнародну премію імені Ганса Крістіана Андерсена.

Ще жоден українець не здобував цієї цієї відзнаки! ЇЇ вручають за видатний внесок у дитячу літературу найкращим письменникам і художникам-ілюстраторам дитячої книги.

Галина Малик (12 серпня 1951, Бердянськ) — українська письменниця, перекладачка, редакторка, громадська діячка, укладачка антологій закарпатської літератури ХХ століття, у тому числі поезії та прози для дітей, авторка першого українського новітнього коміксу для дітей (у співавторстві з художником А. Гойдою), українського «фентезі для найменших» та підліткового соціального фентезі (дилогія «Злочинці з паралельного світу»), авторка першої української інтерактивної дитячої книги для iPad. Член Національної спілки письменників України. Ім'я та прізвище письменниці при народженні — Галина Малик — стали її літературним псевдонімом, зафіксованим у Спілці письменників України

Світовий бестселер

 Презентуємо книгу Моріса Метерлінка „Життя бджіл. Філософські есеї”, яка була отримана завдяки Інституту української книги.

Моріс Метерлінк звертався до філософії та естетики символізму, намагаючись пояснити життя і діяльність людини через аналогії, взяті зі спостережень за природою.…

„Бджоли не відають, чи споживатимуть зібраний ними мед. Ми не знаємо, зі свого боку, хто використає духовну потугу, котрою ми збагачуємо світ. Як і бджоли, що перелітають з квітки на квітку за медом, якого забагато для особистих потреб і своїх дітей, так і нам треба переходити від реальності до реальності в пошуках усього, ладного живити загадкове полум’я духовної сфери людини. Отож, маємо бути готові зустріти будь-яке явище, переконані щодо виконання питомого завдання. В цьому сенсі долучаймо власні почуття, пристрасті, живлячи все видиме, суще, збагненне, дотичне. Застосовуймо всю суть свого єства, а це ідея, отримана з відкриттів, і висновки, здобуті під час спостережень. Настає момент, коли все обертається благом для людського розуму, який скорився добрій волі величного людського завдання” Моріс Метерлінк.

У 1911 році Метерлінку була присуджена Нобелівська премія «за багатогранну літературну діяльність, особливо за драматичні твори, відзначені багатством уяви і поетичною фантазією».

психологічний трилер

 Психологічний трилер Фіони Бартон наша бібліогека отримала дякуючи Українському інституту книги.

Детектив британської поліції Боб Спаркс розплутує таємничу історію зникнення дворічної Белли Елліотт. Мати-одиначка Дон побивається та залучає до пошуків усіх небайдужих, не нехтуючи увагою преси та телебачення. Місцева репортерка Кейт Вотерз мріє дізнатися правду, використовуючи весь арсенал професійних навичок. Але найзагадковішим персонажем у цій людській драмі постає Джин Тейлор, вдова головного підозрюваного, котрий раптово для всіх помирає. Психологічний трилер, сповнений яскравих характерів, гострої інтриги та особливого шарму британського детективу. Під прискіпливим оком письменниці опинилися теми підтримки, вірності, зради, а головне — подружнього життя й численних секретів, що їх таїть у собі кожен шлюб.