пʼятниця, 26 лютого 2021 р.

Легенда „Золотого століття”


Цей автор - легенда «золотого століття» американської фантастичної літератури, що входить до трійки кращих фантастів США, багаторазовий лауреат престижних премій "Хьюго" і "Х'юго». Купити книги Айзека Азімова необхідно, щоб зрозуміти, що таке класика наукової фантастики. Серед його 467 книг немає повторюваних сюжетів і побитих кліше. Письменник фонтанував ідеями, кожна з яких тягне на окремий напрямок в рамках фантастичного жанру. А три закони робототехніки, сформульовані в романах і розповідях Айзека Азімова, стали апологетикою для всіх наступних авторів.

Пропонуємо вашій увазі книгу Айзека Азімова «Фундація та Імперія. Книга 2» українською мовою від видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля»! Книга отримана завдяки Українському інституту книги!



 Про книгу: Галактичній Імперії, колись наймасштабнішому творінню людини, судилося розпастися. Цьому судилося бути з самого початку, але не могло відбутися за один день — її велич згасала поступово та для більшості не було помітно. Нікому, окрім Гарі Селдона. Саме він передрік занепад Імперії і завдяки йому була створена Фундація — прихисток людської цивілізації. За допомогою вказівок батька-засновника Гарі Селдона, Фундації вдалося протистояти варварству та жадібності сусідніх планет, що знаходяться на периферії Галактики. Тепер їй належить чинити опір самої Імперії, яка все ще зберігає залишки колишньої величі. Але навіть батько психоісторії не зміг передбачити появу Мула — істоти неймовірної сили та інтелекту, здатної розбити бойові кораблі та підкорити собі людський розум... Головним героям належить пройти через непрості випробування їхньої віри, вірності та стійкості духу. Це боротьба за можливість самостійно вибирати свою долю. 
«Фундація та Імперія. Книга 2» — друга книга зі знаменитого циклу «Фундація» Айзека Азімова, яка увійшла до класики світової фантастики. Це захопливий роман, який вражає читачів своїм сюжетом, масштабом подій та сміливістю ідей автора! Позитивні відгуки про книгу «Фундація та Імперія. Книга 2» залишило безліч критиків та відданих шанувальників творчості письменника.


 

 
Вчора відбувся літературно-музичний вечір, присвячений 150-річчю Лесі Українки.


Розмова велася саме про невідому більшості Лесю.

       Третя після Тараса Шевченка й Івана Франка. Дівчинка в віночку й вишиваночці, яка стояла й слухала весну. Чи не поодинокий мужчина в українській літературі .

2021 рік - а ці образи й конотації, як вирізки зі старезних газет, продовжують повторюватися, навіть особливо не міняючись.  Закріплюючи їх, легітимізуючи й роблячи зручними для більшості українців, а отже, непорушними й заледве не класичними. Яке там знання мов, яка драматургія європейського рівня, який там, боже збав, фемінізм?

 «Нашалеся» лишається в нашій колективній уяві просто хворобливою жінкою, яка хотіла щастя , дівчинкою в віночку, надривною поеткою, яка писала про досвітні огні й ще щось там про Мавку.

    Допомагала розвіяти міфи та уставлені уявлення про цю величну постать пані Оксана Кузьма, доцент кафедри української літератури УжНУ.  Вона показала нам Лесю, яка не любить рабів,„ сплячих камінним сном”. Яка вчить бути собою, чути правду, „своїм життям до себе дорівнятись”. Леся Українка – це про гармонію, пошук себе. Це не попсова література, вона потребує заглибленого прочитання.







Звісно, звучало багато поезії у виконанні учасників народної студії поезії „Чарівне слово” та працівників бібліотеки, а також романси на слова Лесі Українки у чудовому виконанні Ганни Данканич.

Письменник та журналіст Олександр Гаврош розповів про участь в упорядкуванні  збірника „Закарпатська Лесіана” та закликав всіх охочих надсилати свої їдеї до збірника.

Також своїми враженнями та думками про велику письменницю поділився професор Сергій Федака.



вівторок, 23 лютого 2021 р.

Книги Нобелівської лауреатки

 



Хто така Світлана Алексієвич? Нобелівська лауреатка, білоруска українського походження, яка показувала майже документальну правду про радянське життя, війну у Чечні та "дев'яності".
Стала першим нобелівським лауреатом в історії незалежної Білорусії, першим з 1987 року російськомовним письменником (після Йосипа Бродського), який отримав Нобелівську премію з літератури.
Книги Світлани Алексієвич видавали в Росії, Україні, США, Німеччині, Англії, Японії, Швеції, Франції, Китаї, В’єтнамі, Болгарії, Індії та інших країнах (всього в 19 країнах світу). Вона є автором сценаріїв 21 документального фільму та трьох театральних п’єс. У Франції, Німеччині, Болгарії ставили вистави за її книгами.
Її творчість нерозривно пов'язана з найбільш гострими соціальними і політичними питаннями сучасності Східної Європи.

Презентуємо три книги авторки, які ми отримали завдяки Інституту української книги.

Цинковi хлопчики

 Книжка Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики» присвячена війні в Афганістані, коли десять років — з 1979-го і до 1989-го на чужій землі гинули радянські військові. Правда про ту війну ретельно приховувалася: держава через засоби масової інформації розвернула пропаганду необхідності та успішності «надання міжнародної фінансової допомоги дружньому народові Афганістану». В результаті Афганська війна для обивателя довгий час залишалася невідомою, зовні гладкою, а головне — майже безкровною. Газети публікували статті про успішні військові операції радянських військ в Афганістані, де майже не було жертв серед нашого контингенту, а втрати противника, навпаки, значно перевищувались... Але все частіше стали привозити додому в домовинах, оббитих цинковою бляхою, загиблих хлопців, які нещодавно закінчили школу... Заглядати всередину труни не дозволялося, похорон не афішувався, і рідним навіть не повідомляли справжню причину смерті їхніх дітей... А хто повертався живим — той не міг знайти себе у мирному житті. Цієї війни наче не було. Були лише скалічені та мертві хлопчики... І не тільки тілом, але й душею.


Останні свідки. Соло для дитячого голосу.

Маленькі розповіді маленьких дітей... Вони мимоволі стали свідками того, що відбувалося в роки Другої світової війни, і, напевно, немає більш страшних спогадів. «Останні свідки» — це історії різних людей про епізоди їхнього дитинства, що прийшлося на 1941-1945 роки, історії хлопчиків і дівчаток, яким довелося подорослішати добре якщо в 12-14 років, а комусь і в п'ять або в сім. На їхніх очах вбивали сусідів, друзів, батьків, братів і сестер; їм доводилося турбуватися про молодших дітей, які залишалися, вони намагалися вижити в концентраційних таборах, не померти з голоду... Світлана Алексієвич брала інтерв'ю у безлічі людей, хто був дитиною в ті страшні роки, і книга ця — жахлива правда про ту війну, як її бачили діти. Діти, які раптово були позбавлені всього, що було таким звичним: будинку, тепла, батьків, їжі... Які не розуміли, за що вбили їхніх батьків, зруйнували їхній будинок?.. За що у них вкрали дитинство?..

У війни не жіноче обличчя

Ця книга — про війну очима жінок, молодих дівчат, які були медсестрами, пралями, санінструкторами, саперами, снайперами, кулеметницями, кухарками і воювали нарівні з чоловіками. Вони відверто розповідають не тільки про те, як билися з ворогом, але й про те, про що не прийнято було говорити: як важко було їм серед чоловіків, як не вистачало жіночої форми і білизни, як не було окремо жіночих землянок і вбиралень, як після війни вони ховали свої медалі і соромилися військового минулого, бо зіткнулися з агресією з боку тилових жінок, які вважали, що вони пішли в чоловічий колектив на передову займатися розпустою і шукати собі чоловіків... І ще як жили в злиднях, але не зверталися за допомогою з інвалідності, тому що «контужену ніхто заміж не візьме», а їм всім хотілося заміж, а ще — великого кохання. Адже всі вони були передусім жінками, бо ж лише жінки, навіть вмираючи від ворожих куль, думають про те, щоб бути красивими, лише жінки на війні можуть виглядати, як чоловіки, і стріляти, як чоловіки, але всередині залишатися справжніми жінками...

  Наші користувачі вже залишили відгуки на ці видання.





понеділок, 22 лютого 2021 р.

 Я пишу для того, аби самій глибше розуміти цей світ.
Арундаті Рой.
Арундаті Рой – одна з небагатьох, кому вдалося дебютувати текстом, що одразу потрапив у сучасний літературний канон і мастрід освіченої людини. Роман «Бог Дрібниць» приніс авторці Букерівську премію і всесвітню славу. Далі був політичний активізм, есеї та статті в численні часописи, а ще нон-фікшн «Путівник імперією для звичайної людини». Другий роман «Міністерство граничного щастя» побачив світ тільки у 2017-му, коли чимало читачів уже й забули, що Арундаті не лише активістка, а й одна з найвправніших стилісток. На щастя, чудові переклади Андрія Маслюха наближають романи Рой і до українського читача. Можна довго сперечатися, чи «Міністерство граничного щастя» дотягнуло за рівнем до дебютного «Бога Дрібниць». Але з тим, що Арундаті – видима й відома письменниця, без якої годі уявити сучасну англомовну літературу, не посперечаєшся. 
Дякуючи Українському інституту книги, ми отримали другу книгу авторки і раді представити її на ваш суд.

Арундаті Рой. Міністерство граничного щастя.

 Роману  притаманна поетичність та глибинна краса мови, властива стилю Рой. Однак за духом він геть інакший, нелінійний і суперечливий. Адже цього разу авторка кинула своїх героїв у вир новітньої історії Індії, зокрема у прекрасні ліси штату Джамму і Кашміру, де вже багато років точиться гострий збройний конфлікт. Та й самі герої — представники розмаїтих каст, віросповідань та світоглядів (гіджри, або ж люди «третьої статі», бунтівна архітекторка, не зовсім чесний журналіст, агент спецслужб, кашмірський повстанець тощо) — говорять надто різними голосами, борються по різний бік барикад, але здобувають кілька хвилин тиші поряд із близькими, живими чи мертвими, як вищу нагороду. В мить, коли духи ледь-ледь відчиняють двері паралельних реальностей життя.
«На цвинтарі вона жила, ніби дерево. Удосвіта проводжала ворон і вітала з поверненням додому криланів. Перед смерком, навпаки, проводжала криланів і вітала ворон. А в міжчасі держала раду з привидами грифів, які бовваніли в її високому гіллі. Лагідний потиск їхніх кігтів вона відчувала, ніби біль в ампутованій кінцівці. І дійшла висновку, що загалом вони зовсім не проти перепросити і забратися з усієї цієї історії геть.
Перебравшись туди, вона місяцями терпіла перебіжні вияви жорстокості так, як терпіло б їх дерево, — навіть не здригнувшись. Не оберталася поглянути, хто з хлопчаків пожбурив у неї камінцем, не схиляла голови, щоб прочитати вишкрябані в неї на корі образливі слова. Коли її обзивали — наприклад, клоуном без цирку чи королевою без палацу, — вона просто мовчки спостерігала, як усі ці кривди пролітали поміж гілками, немов легкий вітерець, а музику шелесткого листя обертала на бальзам, щоб утамувати свій біль».

Книга чекає на вас в нашому відділі!






пʼятниця, 19 лютого 2021 р.

Оксана Забужко та її вибрані есеї

 Есеїстика – мистецтво інтелектуальної зрілості.
Оксана Забужко

Оксана Забужко — видатна українська письменниця, філософиня. Лауреатка Шевченківської премії (2019), а також численних нагород: фундації Антоновичів (2008), ордена княгині Ольги (2009), Angelus (2013). З її ім’ям пов’язують вихід сучасної української літератури на світову арену.
Оксана Забужко у своїх творах звертається до тем національної ідентичності, історичної пам’яті та гендеру. Не чужа для письменниці тема української культури та культури загалом. У 90-роках навіть викладала україністику в трьох університетах США: Пенсільванському, Пітсбурзькому та Гарварді. 
Оксана Забужко та її книги відомі не тільки в Україні, а й поза її межами. Переклади її творів виходили у багатьох країнах: Болгарії, США, Франції, Ірані, Швеції та інших. Загалом її книжки перекладалися понад 20 мовами. Також Оксана Забужко є авторкою «Польових досліджень з українського сексу» – найбільш перекладеного сучасного українського твору Чимало творів письменниці стали мотивами до театральних вистав, лягли в основу сценарії до фільмів, а поезія – поставлена на музику.
Оксана Забужко – одна з небагатьох українських письменників, які живуть на гонорари від написаних книг. Хоча, значна частка доходу – все ж від книг, виданих за кордоном.

Сьогодні ми хочемо презентувати книгу авторки „Планета Полин”, отриману завдяки Українському інституту книги.

Книги Забужко залишають по собі яскравий післясмак. Ще коли ти їх читаєш, то ловиш думки авторки, перекручуєш їх в своєму мозку, дивишся на них з різних боків і "граєшся" з ними довго після прочитання чергового твору Оксани Стефанівни.
"Планета Полин" - не виключення. Хоч есеї, які увійшли до збірки, були вже раніше опубліковані, проте їх поєднання під обкладинкою однієї книги продукує нові сенси. Авторка таким дещо хронологічно неочікуваним міксом (а тут зібрані твори за останні 20 років) спробувала зобразити нашу епоху, позначену кризою гуманізму. І, мусимо визнати, їй вдалось.
"Планета Полин" поділена на три частини - жіночу, чоловічу та колективну. До кожної увійшли есеї про особистості та події знакові для історії та культури ХХ і початку ХХІ століття.
Забужко знімає шар за шаром закостенілі міфи про них, описує епоху, яка їх оточувала. Це створює для нас картину контексту, в якому вони жили і творили, допомагає подивитись на них справжніх.
Катерина Білокур, Софія Яблонська, Соломія Павличко, Юрій Шевельов, Юрій Покальчук, Леонід Плющ оживають в голові читача. Авторка з деякими із них була добре знайома і навіть приятелювала.
Унікальні для більшості риси цих героїв Забужко зображає як щось саме собою зрозуміле для них. Навіть сьогодні для багатьох з нас слова Соломії Павличко "я зовсім не хочу туди - я хочу, щоб тут було так, як там" є, м'яко кажучи дивними. А якими вони були для України дев'яностих?
Ще одна особливість вищезгаданих героїв, якої сьогодні бракує не лише нашому суспільству, а й світові вцілому - здатність і сміливість протистояти мейнстріму.
У передмові Оксана Забужко так описує жанр, в якому написана ця книга: "Есеїстика це - коли від несподіваного повороту авторської думки тобі зненацька збиває дух. Тоді мусиш відкласти книжку і упакувати собі в голові щойно відкритий зв'язок між речима, якого досі не помічалось".
Отримати книгу можна в нашому відділі.



четвер, 18 лютого 2021 р.

Як це було...Чорнобиль : наш біль...

 Це не реактор вибухнув, а вся попередня система цінностей.


Представляємо видання, отримані від Українського інституту книги, що розповідають всю правду про чорнобильську трагедію.


Світлана Алексієвич . Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього.

Художньо-документальний роман білоруської письменниці Світлани Алексієвич, Нобелівської лауреатки 2015 року, говорить голосами "маленьких людей" про катастрофу, що зруйнувала мільйони життів, перевернула світогляд цілого покоління, а заразом відхилила залізну завісу й підважила непорушну, здавалося, конструкцію радянської держави. Роман створено на основі розлогих інтерв'ю з очевидцями та потерпілими від Чорнобильської трагедії: ліквідаторами та їхніми близькими, вимушеними переселенцями з уражених радіацією регіонів та самоселами "зони", посадовцями, від рішень яких залежали долі десятків тисяч людей, та дітьми, котрі знали, що народилися вже приреченими. Переклад на українську та післямова Оксани Забужко.

Анатолій Андржеєвський. Чорнобильська бувальщина

Розповідь про ліквідацію Чорнобильської катастрофи з перших вуст: про те, якою була Прип'ять до вибуху на ЧАЕС, як гасили пожежу, евакуйовували населення, зводили тимчасові містечка для ліквідаторів і вже постійне для працівників електростанції - Славутич. Спомини автора рясно доповнюють вирізки з тогочасної преси й розвідок, присвячених подіям тих часів, особисті фото.


Володимир Шовкошитний. Чорнобиль : я бачив

Художньо-документальна повість "Я бачив" - це нова спроба одного з провідних українських сучасних письменників Володимира Шовкошитного, самовидця Чорнобильської аварії й активного ліквідатора її наслідків, поєднати воєдино літературу пам'яті й літературу факту.Адже, на його думку, не існує жанрів поза життям, а воно, життя, є жанром всеохопним. Отож, у творі поєднані спогади очевидців найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, учасників ліквідації її наслідків, простежені долі літературних героїв, проаналізовані техногенні, економічні, соціальні й медичні наслідки наймасштабнішого рукотворного лиха, показані перспективи повернення забруднених територій в народногосподарський обіг. Ця книга дає відповідь на головні питання, що постали після Чорнобиля, вона показує духовний зв'язок героїв Чорнобиля, майданівців та учасників АТО. Адже всі 33 роки після Чорнобиля автор був в епіцентрі Українського життя. У книзі спростовується безліч міфів, зокрема, породжених серіалом каналу НВО "Чорнобиль".

Книги можна отримати в нашому відділі.




середа, 17 лютого 2021 р.

Скіфська одіссея. Поема-балада

 

Пропонуємо увазі читачів „Скіфську одіссею” Ліни Костенко, отриману нашим відділом завдяки Українському інституту книги. 

Герой поеми-балади Ліни Костенко «Скіфська одіссея» – молодий Грек з Ольвії – два з половиною тисячоліття тому рушив у плавання Дніпром-Борисфеном у напрямку майбутнього Києва, пізнаючи грецький і скіфський світи Припонтиди. А це був і час народження Європи серед мурів Афін. У поемі, написаній іскрометно й іронічно, постає багатостолітня – реальна й міфічна – стихія творення України на стику західної і східної цивілізацій, а сама Україна бачиться як невід’ємна частина середземноморської культури. Ця поема набуває особливої гостроти сьогодні, оскільки з анексією Криму Росія відібрала також античне минуле України, перетворивши сонячну землю мандрів Геродота на зону зненависті й мілітаризму. Культурологічні аспекти поеми коментуються в Енциклопедії «Скіфської одіссеї». Книжку оформлено офортами художника і майстра скіфсько-грецького ленд-арту Володимира Бахтова.
Для широкого читацького загалу.

понеділок, 15 лютого 2021 р.

«Амадока» – історія з безліччю облич

 Книга отримана завдяки Українському інституту книги


„Працюючи над «Амадокою» і шукаючи додаткового розуміння в джерелах про Другу світову війну, Голокост чи сталінські репресії 30-х років, я зіткнулась з усвідомленням безвиході: більшість із тих історій назавжди залишаться несправедливими, неугавно болючими, неосяжними. Я збагнула, що їх неможливо виправити і загладити, їх ніяк неможливо змінити. І єдине, що можна було вдіяти з цією безвихіддю – це спробувати її висловити, перетворювати у слова. Дивовижним чином це приносило мені відчуття сенсу моєї роботи і полегшення.”

Софія Андрухович

Понівечений до невпізнаваності в одній із гарячих точок на сході України герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яти: чоловік не пам’ятає ні свого імені, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомости, зшивати докупи спільну історію.

Амадока – найбільше в Європі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Европи та знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яти? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомости іншої людини?


Роман-антиутопія Маргарет Етвуд

 “Ми думали, що у нас такі серйозні проблеми. Звідки нам було знати, що ми щасливі?”⠀

“- Ми лише хотіли зробити світ кращим.
– Кращим?
– Краще ніколи не означає «краще для всіх». Комусь завжди гірше.”


Ти не маєш права читати, писати і бігати вранці. Тобі не можна працювати, володіти якою-небудь річчю і прагнути чогось. Тобі заборонено любити. Бо ти – Служниця… У Республіці Гілеад повноцінні права мають лише Командори та їхні Дружини, у яких є право вибирати коханок для своїх чоловіків. Мета — народження дітей. До цього здатна тільки кожна сота жінка в Гілеаді. Їх, Служниць, збирають по всій країні, а потім вони проходять курс підготовки, аби бути гідними виносити дитя офіцера. Одна зі Служниць — Джун. Колись вона мала коханого чоловіка і доньку. А тепер сенс її життя — підкорятися законам Гілеаду… Проте Джун не така, як усі. Жінка розуміє, що відбувається, вона хоче втекти і ще здатна любити…

Роман Маргарет Етвуд, опублікований 1985 року, спирався на реальні події в політичному та суспільному житті того часу, але сьогодні, майже 30 років по тому, його послання залишається не менш важливим.
Білий боннет з широкими полями і багряний плащ стали безперечним символом пригнічення жінок.
Роман-антиутопія Маргарет Етвуд "Розповідь служниці" оповідає про події недалекого майбутнього, в якому багато жінок більше не можуть мати дітей.
Ті, в кого збереглася репродуктивна функція, потрапляють у рабство до багатих родин і змушені примусово народжувати їм потомків.
Білий капелюх і червоний плащ - уніформа, яка має підкреслювати підлегле становище служниць.
Впродовж трьох десятиліть цей образ міцно закарбувався в нашій уяві. Він з'являвся на обкладинках роману, афішах до фільму 1990 року та рекламних роликах серіалу 2017-го.
Його використовують й реальні жінки, які в костюмах служниць виходять на марші за свої права.
Цей образ, насамперед, асоціюється з головною героїнею і оповідачкою роману - Фредовою.
У новому суспільстві - Республіці Гілеад - їй дісталася роль служниці. Вона - одна з небагатьох жінок, хто через забруднення екології не став безплідною - потрапляє до будинку Командора Фреда (звідси й її нове ім'я - Фредова).
Вона змушена регулярно виконувати з ним ритуальне злягання, поки не завагітніє.
У минулому житті, ще до того, як владу в США захопив теократичний уряд Гілеада, у неї був чоловік Люк і маленька дочка.
Етвуд замислювала свій роман у жанрі "спекулятивної фантастики", у якій майбутнє, постає як цілком припустима реальність, що може настати без якихось надзвичайних технологічних досягнень.
За її словами, "у науковій фантастиці є монстри і космічні кораблі, тоді як у спекулятивній - реальне повсякдення".
Кожен епізод роману є відсилкою до справжніх соціальних та політичних подій початку 1980-х років, коли Етвуд працювала над "Служницею".
Саме тому роман створює дивне відчуття теперішнього моменту, яке зберігається й у наступних адаптаціях твору.
Після виходу "Розповіді служниці" 1985 року на кожне своє інтерв'ю Маргарет Етвуд приносила вирізки з газет, які були живою ілюстрацією правдивості зображених у романі подій.

Книгу отримано завдяки Українському інституту книги.

неділя, 14 лютого 2021 р.

„Іван і Феба”, довгоочікуваний роман

 Сьгодні, в День всіх закоханих, хочемо познайомити вас з новим романом нашої землячки Оксани Луцишиної „Іван і Феба”, отриманим нашою бібліотекою дякуючи Українському інституту книги.

Оксана Луцишина написала свій третій роман, в якому продовжує з безжалісністю бувалого патологоанатома препарувати своїх героїв, щоб зробити якнайточнішу класифікацію «не-любовей». «Іван і Феба» – це момент нерозділеної любові, яка перетворюється на не-любов. І мова тут іде не про стосунки чоловіка і жінка, не тільки про них (не випадково ж саме пара коханців винесена в заголовок). Історія Луцишиної стосується чогось більшого за проблеми молодого подружжя. Феба, пишучи вірші, відчуває екстаз: вона єднається зі своїм «аполлоном», реагує на заклик священної жертви. Іван має досвід колективного екстатуючого потоку, він вийшов на площу в колі однодумців, щоб протистояти силі, що їх перевищує, і зрештою перемогти (перемогти?). Екстаз – це, знаєте, буквальна втрата свого Я. «Іван і Феба» – роман про момент, коли екстаз підміняє любов, стає не-любов’ю.
Роман оповідає про події в Україні 90-х крізь призму головного героя. В Ужгороді Іван вінчається з Марічкою, тихою поеткою, яка просить називати себе Фебою — за іменем грецького бога поезії. Іван не любить Фебу. Йому гірко і страшно. Він згадує, як вирвався у Львів й почувався вільним. Як вирувало його життя на підпільних квартирниках та в кав’ярнях за революційними бесідами. Як палке студентство привело його в Київ на Майдан, де він відстоював ідею незалежної України. І як він переміг. Чи так йому здавалося? Бо зараз же він в Ужгороді й вінчається з Фебою.
Роман «Іван і Феба» асоціативно хочеться порівняти з «Ромео і Джульєттою», але це лише гра слів у назві — жодної любові у творі Оксани Луцишиної немає. Лише страх та невпевненість. Права була Ганна Улюра, коли казала, що ми переживаємо втрату маскулінності в літературі. Головний герой у першому ж реченні постає перед нами розгубленим: «Якби батько тоді не поранив йому на руці сухожилля, то, може, в той понеділок Іван би таки втік з дому». Цікавіше стає, коли з’ясовується, що Іван хотів утекти зі свого весілля.
Оксана Луцишина обирає нехронологічну оповідь спеціально, аби погратися і з читачем, і з персонажем — публічно препарувати його. З самого початку Іван постає перед читачем слабаком — а як ще ставитися до людини, яка мріє втекти, але нічого не робить? Потім авторка наділяє його ТАЄМНИЦЕЮ. Щось страшне сталося в житті Івана в минулому, тому він інтригує й отримує кредит довіри. Авторка привідкриває завісу — ось студентство, ось Майдан, ось революційні настрої, і Іван отримує геройський контекст. Услід за цим його стає шкода через емоційні тортури. А під кінець коло замикається і ставлення до Івана повертається — він знову обирає втечу. Бо він завжди обирає цей шлях — шлях утікання. Отже, враження, наче герой розвивається, є, а розвитку — немає.
 Роман Луцишиної написаний про нинішню генерацію батьків, про обудження , яке плекали і яке за фактом не торкнулося навіть тих, хто і не думав спати. Перед вінчанням Іван з нетерпінням чекає на сповідь, він воліє, щоб отець пояснив йому, що є гріхом і як з тим жити. Ні, не дочекався пояснень. Але ми їх почуємо: гріх батьків – це гріх нелюбові, і на плечах уже нинішніх дітей знову непосильний тягар. Хребти ламаються, цвяхи міцно вбити в покалічені руки…

четвер, 11 лютого 2021 р.

«Розважливий мрійник» Террі Пратчетт, автор 40 романів з циклу «Дискосвіт»

 Продовжуємо вас інформувати про круті книги, отримані завдяки Українському інституту книги.

Книжки Террі Пратчетта продовжують збирати шанувальників у всьому світі загалом, і в Україні зокрема. Пратчеттоманів стає все більше, а ви вже серед них?

 До 10 років один з найвідоміших британських фантастів Террі Пратчетт не читав взагалі і був дуже далекий від художньої літератури. Аж поки йому до рук не потрапив фентезійний роман англійського письменника Кеннета Грема «Вітер у вербах». До кінця життя ця книга була його улюбленою. Проте до літературного Олімпу було ще далеко. Через рік, 1959-го, Терренс вступив до школи з технічним спрямуванням – Wycombe Technical High School.
У 13 років Террі написав своє перше оповідання «The Hades Business», яке опублікував в шкільному журналі, а вже через два роки – 1963 році – воно з'явилося в журналі «Science Fantasy». За цю публікацію Пратчетт отримав гонорар £ 14, які витратив на друкарську машинку. Це стало поворотним моментом у його біографії – за кілька років він кинув технічну школу заради журналістики.
 Початково цикл «Дискосвіт» замислювався як пародія на кліше у фентезі і сатира на сучасне суспільство. Першою книгою (а швидше навіть збіркою повістей) став «Колір магії» (1983), який хоч і не створив ажіотаж серед читачів, але був першою серйозною сходинкою в творчості письменника. З простої пародії цикл про Дискосвіт швидко перетворився на деталізований й продуманий книжковий Всесвіт.
 Через десять років після створення «Дискосвіту», Террі Пратчетт став найпопулярнішим сучасним автором в Великобританії. Успіх не впав йому на голову зненацька: заради популярності Террі та все його сімейство добряче гарували, не пропускаючи жодної нагоди публічного вистпупу. Пратчетт багато виступав на телебаченні, попіклувався, щоб на основі його книг почали виходити мультфільми, теле- і радіопостановки. За мотивами «Дискосвіту» було створено чотири комп'ютерні гри, при цьому дочка Пратчетта – журналістка Ріанна – написала сценарій до гри «Overlord». За книгами «Колір магії», «Химерне сяйво», «Варта! Варта», «Морт» створили комікси, зняли сім фільмів, найвідоміші з яких – «Колір магії» та «Душевна музика». Врешті решт, це дало свої результати: 2003 року 15 творів Пратчетта увійшли в список «200 кращих книг за версією BBC».
Символом Террі Пратчетта є креслатий чорний капелюх – письменник мав їх цілу колекцію. Саме такі капелюхи прикрашають обкладинки і форзаци його книг.
  Улюблена тварина Пратчетта – орангутанг. Письменник був одним із засновників британської спільноти із захисту орангутангів (Orangutan Foundation UK). Недарма саме цей примат є одним з найпопулярніших персонажів «Дискосвіту» – бібліотекарем Невидимого університету.
Окрім Дискосвіту, Пратчетт створив кілька підліткових книжок і три дитячі. Однією з найцікавіших його робіт для тінейджерів вважаються «Добрі предвісники», написані з іншим відомим автором фентезі, товаришем Пратчетта – Нілом Гейманом. Книга обігрує фільм жахів «Омен» і розповідає про двох друзяк – янгола та демона, яким дуже добре живеться на Землі й ніхто з них не хоче Апокаліпсису, проте щоб запобігти кінцю світу їм доведеться добряче попотіти.
  Дуже часто біля імені письменника можна зауважити лицарський титул «сер». Англійська королева нагородила письменника орденом Британської імперії за величезний внесок у літературу. Аби повністю відповідати титулу, Пратчетт замовив ковалеві викувати йому меч з метеоритного заліза.
 Піти з життя Сер Терренс, звісно, вирішив також публічно, заздалегідь сповістивши громадськість. У серпні 2009 року він підтвердив, що страждає від  рідкісної форми хвороби Альцгеймера. Видання The Daily Mail опублікувало його відкритий лист, в якому письменник придумав для себе ідеальне закінчення життєвого шляху: «Волію померти, сидячи в кріслі в своєму саду, з келихом бренді в одній руці, і «айподом» із записами Томаса Талліса – в інший. А якщо почнеться дощ, я переберуся в бібліотеку». Террі помер через шість років, працюючи до останнього: начитував свої нові твори через програму, що розпізнавала голос і перетворювала його в текст.
Представляємо 4 книги автора.


«Поштова лихоманка» — це 33-й роман серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта та перший роман циклу про Мокра фон Губперука. Засуджений до страти шахрай і пройдисвіт Мокр фон Губперук отримує шанс на нове життя (якщо, звісно, державну роботу можна назвати життям) і повинен взятися за відновлення.
«Варта! Варта!» — перший роман підциклу «Варта» із серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта. Міська варта славетного міста Анк-Морпорка занепадає. Основні принципи роботи вартових: не бігти занадто швидко, аби у жодному разі не наздогнати правопорушника, не встрягати у бійки, аби уникнути стусанів .
«Душевна музика» — третій роман циклу «Смерть» серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта. Коли тобі шістнадцять, тебе звуть Сюзен і найбільше твоє досягнення — це вміння бути непомітною — звістка про те, що насправді ти внучка... Смерті, буде наче грім серед ясного неба.
«Батько Вепр» — четвертий роман циклу «Смерть» серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта. Вепроніч — чарівний час, коли до всіх чемних дітей приходить добродушний товстун-веселун Батько Вепр. Він залазить у домівки через димар, залишає подарунки у панчохах, розвішаних на каміні, частується хересом...  

Ці книги ви зможете отримати в нашому відділі!





середа, 10 лютого 2021 р.

Міжнародний літературний конкурс «Гранослов»-2021

 

Стартує прийом творів на Міжнародний молодіжний літературний конкурс «Гранослов-2021». Прийом триватиме з 1 січня до 1 квітня 2021 року включно. Переможці будуть оголошені у вересні.

Правила конкурсу:

До участі в конкурсі допускаються твори громадян України та іноземців віком від 16 до 35 років (на момент подання конкурсної роботи), які пишуть українською мовою. Автори, що пишуть іншими мовами, можуть подавати свої творчі роботи в українському перекладі. Не приймаються роботи переможців попередніх років та членів НСПУ.

Вимоги до оформлення конкурсних робіт:

обсяг від 30 до 100 сторінок для поезії та від 50 до 150 для прози;

формат сторінки — А-4;

шрифт — Times New Roman;

кегль — 12;

міжрядковий інтервал — 1;

на сторінках повинна бути нумерація;

формат — RTF, DOC, PDF.

Робота прикріплюється файлом до електронного листа. У темі листа напишіть ваше ім’я та прізвище.

Конкурс проводиться в чотирьох номінаціях:

1) «Поезія» — добірки віршів, романи у віршах, поеми тощо. В одному рукописі дозволяється компонувати твори різних жанрів. Розміщення поезій — кожен вірш із нової сторінки.

2) «Проза і драматургія» — романи, повісті, оповідання, есе, нариси, драматичні твори великого та малого обсягу. В одному рукописі можуть бути присутні або прозові, або драматичні твори.

3) «Літературно-критичні есеї та статті». Обсяг конкурсної роботи повинен мати не більше 10 сторінок (параметри тексту такі ж, як і для інших номінацій).

4) «Переклади» — проза, поезія, драматургія. Перекладати можна як з української на інші мови, так і навпаки.

Рукопис, де зібрано твори малих форм, повинен мати загальну назву і бути концептуально цілісним. До одного рукопису не дозволяється вміщувати твори, що належать до різних номінацій (наприклад, прозові та поетичні).

У разі, якщо в якійсь із номінацій немає робіт, які могли би претендувати на перемогу, то переможців у ній не визначають.

До розгляду не приймаються твори, що:

друкувалися цілком або по частинах у книгах, колективних добірках, періодичних виданнях та інших ЗМІ; рукописи, що повністю або частково вже подані на інші літературні конкурси. Твори, розміщені на особистих сторінках автора в мережі інтернет, до конкурсу допускаються;

вже розглядалися в попередні роки;

несуть у собі заклики до насилля;

принижують честь та гідність будь-якої людини;

мають антиукраїнські заклики, закликають до сепаратизму та війни;

написані нелітературною мовою, мають багато суржикових, грубих слів і лайки, що не виправдані художньою необхідністю. 

Рукописи, оформлені неналежним чином, до розгляду не приймаються. Кандидатові не повідомляється про відхилення роботи.

Про результати конкурсу отримують особисте повідомлення тільки переможці, дипломанти й учасники, чиї роботи відібрані до альманаху (у разі його видання). Інформація про результати також буде опублікована на сайті НСПУ та в газеті «Літературна Україна».


Рукописи не рецензуються.

Журі та організатори конкурсу не зобов’язані надавати авторам пояснення та обґрунтування щодо прийнятого рішення.

Склад журі конкурсу не оприлюднюється. Прізвища та контакти членів не надаються за жодним запитом із метою уникнення тиску на журі.

Переможці і дипломанти конкурсу нагороджуються дипломами. Рукописи переможців конкурсу рекомендуються до видання окремими книгами.


Роботи надсилати за адресою: granoslov_nspu@ukr.net

вівторок, 9 лютого 2021 р.

Новий роман про Лесю Українку

 

До 150-річчя від дня народження Лесі Українки «Видавництво Старого Лева» готує новий роман Мирослава Лаюка «Залізна вода», який познайомить читача з невідомими сторінками життя письменниці та значно більше. Автор пропонує читачу зануритись у дві реальності: одна часова лінія переносить нас на початок ХХ століття, інша ж відбувається у наш час. Це не біографічний роман, як може здатися на перший погляд, хоча велику кількість нового та мало відомого про життя Лесі ви у ньому таки знайдете. Це розповідь про людські долі, пошуки себе, двері, які ми часто не помічаємо, та ту саму Лесю, яка веде за собою людей навіть через століття після своєї смерті.
 Роман «Залізна вода» запрошує читача пройти слідом Лесі Українки в найдальше карпатське село. Ця «слабосила, хора дівчина» гірські маршрути долала безстрашно, нарівні з усіма; місцеві досі переказують про це легенди. Що залишилося в тих краях у пам’ять про неї, Франка чи родину Окуневських, крім суперечливих свідчень очевидців, які переказувалися з покоління в покоління?
Історія, пов’язана з головною жінкою української культури, сповнена героїв минулого та сьогодення. Театральна режисерка та молодий чоловік, який після довгої відсутності повертається у рідні краї, — як далеко вони готові зайти у пошуках унікального листа, що міг би внести ясність в один із найтаємничіших і найбільш резонансних сюжетів історії нашої літератури? Як на початку минулого століття йшли за Лесею невідома поетка, проста гуцулка, плотогон і черниця-бернардинка? Про це – у книзі «Залізна вода».

Книга з’явиться на полицях книжкових магазинів 25 лютого – саме у цей день виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки.
Художнє оформлення виконав Іван Шкоропад.
Мирослав Лаюк – український поет, письменник і драматург. Народився на Прикарпатті, мешкає у Києві. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія». У 2018 році став PhD в галузі філософії та літератури, а також кандидатом філологічних наук та викладачем кафедри літературознавства НаУКМА. Автор поетичних книжок «Метрофобія», «Троянда», романів «Баборня», «Світ не створений», книг для дітей «Заврик і його молодший брат» та «Ківі Ківі». Лауреат премій «Літакцент року», «Смолоскип», «Коронація слова». Твори Мирослава опубліковані англійською, азербайджанською, вірменською, литовською, польською, російською, чеською та іншими мовами.


понеділок, 8 лютого 2021 р.

містичний світ Стівена Кінга

 Ви тільки уявіть, яка фантазія має бути в людини, щоб стати автором стількох неповторних, непересічних та захопливих сюжетів! Яким майстром слова – щоб півстоліття тримати читачів  з усього світу у напрузі! І все це – неповторний Стівен Кінг, книги якого ми отримали, дякуючи Українському Інституту Книги!

За майже 45 років літературної діяльності він написав 55 романів, 5 наукових книг та понад 200 оповідань! Продано понад 350 мільйонів примірників його книг. Такою кількістю екранізацій не може похвалитися жоден з живих письменників! І він продовжує писати.

Пропонуємо вашій увазі:



Роман у рейтингу «100 знакових книжок року». Заплановано кіноадаптацію від режисера «Великої маленької брехні».
 Тієї ночі почався кошмар. Батьків Люка вбили, а самого хлопця закинули в позашляховик та повезли в невідомому напрямку. Він приходить до тями в місці, яке називають Інститутом. Таке собі гетто для дещо… незвичайних дітей. Їх викрадають і тримають тут, наче піддослідних щурів. Директорка місіс Сіґсбі та співробітники цієї зловісної установи безжально «викачують» з дітей їхні телепатичні й телекінетичні здібності. Нова знайома Люка каже, що звідси неможливо втекти. Але він має спробувати…
Перевидання до масштабної екранізації культового циклу «Темна Вежа»!
 Роланд був лицарем-стрільцем у рідній країні. Зрада змусила його вирушити в мандри, метою яких став пошук Темної Вежі, де зберігаються відповіді на всі питання. Щоб відшукати потаємний шлях, він має йти слідами загадкового та небезпечного чоловіка в чорному, який сіє смерть та нещастя, воскрешає негідників… Чи знайде Роланд заповітну Вежу, чи здолає монстрів, які заступатимуть йому шлях, чи подолає чоловіка в чорному?



пʼятниця, 5 лютого 2021 р.

відкриття книжкової виставки

Культура – це не кількість прочитаних книг, а кількість зрозумілих.


 Вашій увазі пропонується постійнодіюча книжкова виставка
„Літературне перехрестя епох та континентів” (до 10-річчя зближення культур)

Триває Міжнародне десятиліття зближення культур (2013–2022), оголошене резолюцією Генеральної Асамблеї ООН.
Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення господарства) сферах життя і діяльності народу. 
Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок — різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими.
Світова культура — феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути регіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегрувальний процес. Національні ж мають диференційований характер.


четвер, 4 лютого 2021 р.

лабораторія фантастики

 Серед книг. що ми отримали завдяки Українському Інституту Книги, є і крутезна фантастика.

Френк Герберт — американський письменник-фантаст, найбільше відомий як творець «Дюни» та її продовжень. Хоча Герберт став відомим як автор наукової фантастики, він також був журналістом, фотографом, новелістом, книжковим рецензентом, екологічним консультантом та лектором. Дві екранізації роману «Дюна» вийшли у 1984 та 2000 роках. Готується новий фільм, режисером якого став Дені Вільньов.

 Пропонуємо вашій увазі:

«Дюна» зробила Френка Герберта відомим на весь світ і, обігнавши в рейтингах навіть «Володаря перснів», виборола престижні літературні нагороди: премію Г’юґо і премію Неб’юла в категорії «Найкращий роман», премію SFinks як «Книга року», неодноразове визнання від журналу «Локус» у категорії «Найкращий роман усіх часів». Ця культова сага — про вічну боротьбу і жагу до перемоги, про ціну справедливості і вибір шляху.
Меланж, або прянощі, — найцінніша і найрідкісніша речовина у всесвіті, яка може все: від подовження життя до сприяння міжзоряним подорожам. І знайти її можна лише на одній планеті — непривітному пустельному Арракісі. Той, хто володарює на Арракісі, контролює прянощі. А хто контролює прянощі — керує всесвітом. Коли Імператор позбавляє клан Харконненів звання правлячого і віддає цей титул Атрідам, Харконнени вбивають герцога Лето Атріда. Його син Пол і наложниця Джессіка тікають у пустелю. Щоб помститися за батька і відвоювати планету в Харконненів, Пол має здобути довіру фрименів — корінних мешканців Арракіса — і повести крихітну армію проти незліченних сил супротивника.

Настав час, і старий Пол Атрід, таємничий Муад’Діб, володар Арракіса, покинув Галактику назавжди. Роки його правління сплинули, як і роки життя. Почалася епоха дітей Дюни — близнят Лето та Ганіми. У них зосереджена грізна сила — завдяки пам’яті своїх предків вони не по-дитячому мудрі й мають дар передбачення. Вороги кидають виклик імперії Атрідів. Зрадники династії розставляють капкани інтриг. Арракісу загрожує економічна криза. Тим часом планетою шириться чутка про таємничого Проповідника. Кажуть, що це повернувся сам великий Муад’Діб…








вівторок, 2 лютого 2021 р.

103 нові книги для відділу

 

Наша бібліотека  отримали величезну кількість чудових книжок українською мовою  за програмою «Поповнення фондів публічних бібліотек» від Українського інституту книги.
Усі книги різні за жанрами та тематикою, дитячі й дорослі, але всі однаково цікаві, тому кожен наш читач знайде щось для себе! Нові, гарні й неймовірно надихаючі – ці книжки вже чекають на вас в нашій бібліотеці!


незабутня поезія

 

  

Сергій Жадан. Список кораблів

Жадан, Сергій. Список кораблів / Сергій Жадан. – Чернівці :
Меридіан Черновіц, 2020. – 160 с.

Шістдесят віршів про пам’ять, що народжується з любові, та про вогонь, по якому лишається ніжність. Шістдесят спроб окреслити світло й розповісти про повітря над містом. Шістдесят уривків чужих розмов, шістдесят голосів, якими наповнюються весняні сутінки. «Список кораблів» — це список тих, хто пішов, але кого не можна забути. Список імен, які супроводжують тебе протягом життя. Список міст, де на тебе завжди чекають. Мабуть, найінтимніша книга автора.

 Твориться світ,
і вагітні жінки прокидаються від вогню простирадл,
і відчувають у темряві чоловіків, ніби гаряче каміння.
Твориться світ, і чоловіки лежать серед ночі,
мов пагорби,
стискаючи уві сні згублену зброю повітря.

 І найбільша відвертість — лежати разом,
ділячи поміж собою питну воду темряви.
І найбільша печаль — неможливість
до ранку тримати за руку того, чиє дихання
охороняєш, наче родинні листи.

Отримати книгу можна в нашому відділі.

понеділок, 1 лютого 2021 р.

рекомендуємо прочитати


Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», де в алегоричній формі розповідається про часи становлення СРСР. Проте інший доробок Орвелла також не менш цікавий та актуальний для сьогодення, зокрема роман «Ковток повітря», що є своєрідним приквелом до знаменитого «1984». В ньому розповідається про екзистенційну кризу звичайного представника англійського середнього класу на тлі загальної кризи напередодні Другої світової війни. З цього роману можна дізнатися про передумови і побачити перші паростки страшного світу, описаного у «1984», оскільки на думку головного героя твору, нищення колишнього затишного світу розпочалося ще напередодні Першої світової війни, продовжилося і посилилося після її закінчення, і, вочевидь, довершиться Другою світовою – останньою, довічною, безкінечною. Криза середнього віку підкрадається раптово і непомітно, а потім раптово виявляється, що більшість років твого дорослого життя насправді позбавлені будь-якого сенсу, а найщасливіший період заховався у минулому, у твоєму дитинстві, до якого тобі вже не дістатися і спогади про яке все дужче тебе проймають. Саме так почувається герой роману «Ковток повітря» коли зрозумів, що в його житті щось не так, а насправді – все. Це спонукає його вирушити в уявну і реальну мандрівку до світу свого дитинства – єдиного місця, де він колись був щасливий. Звісно ж, подібні подорожі до витоків колишнього життя і колишньої власної ідентичності майже ніколи не мають успіху. Тим часом світ завис над прірвою нової великої війни, залишаються лічені місяці колишнього спокійного життя – в небі все частіше пролітають величезні чорні бомбардувальники, провіщаючи безповоротні, стрімкі і страшні зміни.

Книгу щойно отримано нашим відділом від Українського інституту книги.

 

новинки нашого відділу

 


Автори Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов.  Заборонений. Історія життя і боротьби Василя Стуса.

Колишній аспірантці, яка працювала над дисертацією про життя і творчість видатного поета Василя Стуса, а нині за волею обставин стала медсестрою, запропонували доглядати помираючу від важкої хвороби жінку. Як виявилося важкохвора у минулому була полковником КДБ і багато разів зустрічалася зі Стусом, особливо в останні дні його життя. У романі надзвичайно насичено змальовано життя поета на його рідній Донеччині, в оточенні друзів, педагогів і літераторів, і в концтаборі — де утримували в’язнів совісті, ставлячи їм у провину їхні переконання. Чимало уваги приділено у романі й долі останньої рукописної збірки поета.