Вчора відбувся літературно-музичний вечір, присвячений 150-річчю Лесі Українки.

Розмова велася саме про невідому більшості Лесю.

       Третя після Тараса Шевченка й Івана Франка. Дівчинка в віночку й вишиваночці, яка стояла й слухала весну. Чи не поодинокий мужчина в українській літературі .

2021 рік - а ці образи й конотації, як вирізки зі старезних газет, продовжують повторюватися, навіть особливо не міняючись.  Закріплюючи їх, легітимізуючи й роблячи зручними для більшості українців, а отже, непорушними й заледве не класичними. Яке там знання мов, яка драматургія європейського рівня, який там, боже збав, фемінізм?

 «Нашалеся» лишається в нашій колективній уяві просто хворобливою жінкою, яка хотіла щастя , дівчинкою в віночку, надривною поеткою, яка писала про досвітні огні й ще щось там про Мавку.

    Допомагала розвіяти міфи та уставлені уявлення про цю величну постать пані Оксана Кузьма, доцент кафедри української літератури УжНУ.  Вона показала нам Лесю, яка не любить рабів,„ сплячих камінним сном”. Яка вчить бути собою, чути правду, „своїм життям до себе дорівнятись”. Леся Українка – це про гармонію, пошук себе. Це не попсова література, вона потребує заглибленого прочитання.

Звісно, звучало багато поезії у виконанні учасників народної студії поезії „Чарівне слово” та працівників бібліотеки, а також романси на слова Лесі Українки у чудовому виконанні Ганни Данканич.

Письменник та журналіст Олександр Гаврош розповів про участь в упорядкуванні  збірника „Закарпатська Лесіана” та закликав всіх охочих надсилати свої їдеї до збірника.

Також своїми враженнями та думками про велику письменницю поділився професор Сергій Федака.