Щороку День матері відзначають у другу неділю травня. У 2021 році це світле свято припадає на 9 травня.
У житті кожної людини величезну роль відіграє мама - наша підтримка і опора. Для підтримки і шанування всіх мам світу встановлено Міжнародний День матері. У цей день заведено вітати і робити подарунки всім мамам і вагітним жінкам. Це свято відзначається в понад 40 країнах світу, але не має єдиної дати.
Ми хочемо запропонувати до читання книгу, яка як найкраще стосується цього свята.
Книга отримана завдяки Українському інституту книги.
Людмила Таран. Яблуня.
«Яблуня» — книжка-діалог, у якій відомі в Україні й закордоном жінки — мами і доньки — говорять про важливі моменти, згадують знакових людей та події, що залишили слід у житті. Це — інтригуючі сюжети, які дивовижним чином перегукуються між собою, як і самі долі матерів: особисте постає свідченням епохи. Оксана Забужко, Наталка Білоцерківець, Софія Майданська, Богдана Павличко та Мар’яна Савка розповідають про найрідніших, котрі суттєво вплинули на їхнє життя і творчість.
Особливістю «яблучних» історій є те, що всі вони, чи, точніше, на чотири п’ятих є драматичними, бо в життя якщо не самих критика рецензії, відгуки літераторок, то їхніх матерів брутально втрутилась Історія. Визначальними були репресії проти української інтеліґенції в біографії матері Оксани Забужко; Голодомор і вигнання до Німеччини стали страшними віхами приватної історії матері Наталки Білоцерківець; повоєнна хвиля репресій була нещадною до матері Софії Майданської; польсько-український конфлікт став особистою травмою матері Мар’яни Савки. Окремо стоїть історія Соломії Павличко та її дочки Богдани. По-перше, тут спостерігається зсув на покоління: «мати» Соломія належить хронологічно до покоління «дочок» з інших історій. По-друге, Соломію Павличко було убезпечено від жахіть Історії, бо вона росла в родині відомого українського літератора із дуже високим статусом в радянському істеблішменті.
Але благополучне життя молодої обдарованої жінки урвала передчасна смерть. Богдана Павличко, нині успішний видавець, залишилася без матері у дванадцять років. І вже її інтерв’ю позбавлене тої відкритості, яку демонструють інші оповідачки. Попри всі намагання інтерв’юерки, Богдана уникає родинного сторітелінгу, відповідає на питання Людмили Таран занадто лаконічно, свідомо чи несвідомо демонструючи розрив із розхристаними балачками жінок попереднього покоління. «Мама виховувала мене індивідуалісткою», –категорично стверджує Богдана. Але й без приватної історії Богдани Павличко «Яблуня» перевантажена сторітелінгом. І читачі «Яблуні», напевне, запам’ятають історії матерів, навіть нічого не знаючи про дочок. Адже історії, переповідані в рамках безладного, проте щирого сторітелінгу, справляють сильніше враження, аніж відредаговані белетризовані наративи.
І все-таки некричуща правда «яблучних» історій є головною «фішкою» «Яблуні». У своїй книзі Людмила Таран виступає не лише як журналістка, котра зуміла розговорити своїх співрозмовниць у потрібному напрямку, а потім добросовісно зафіксувала їхні оповіді. Авторка книги виступає і як своєрідна дослідниця – вона сама стверджує, що ідея книги як збірки різних історій, виникла саме тоді, коли в інтерв’ю різних років побачила спільне. Не розмови підганялися під концепцію, а концепція виникла із масиву розмов. А досліджує Людмила Таран таку сутність, як родова вертикаль, беручи за основу лінію не від батька до сина, а від матері до дочки.
Парадокс «Яблуні» полягає в тому, що, з одного боку, всі «яблучні» матері переповідали дочкам ті історії, які з позиції радянського офіціозу були замовчуваними, не рекомендованими для оприлюднення. Родинні історії матерів тихо, але певно вроювали у свідомість дочок антирадянські настрої. А з іншого боку – матері, свідомо чи несвідомо, діяли саме в радянській парадигмі, коли хотіли бачити майбутнє своїх дочок не в сільській споконвічній традиції, а якомога далі від неї. Можливо, та парадигма є модерною, ширшою за радянську, яка, одначе, на теренах СРСР набувала специфічно радянських рис. Яблуні вже ростуть не лише на присадибних ділянках, а і в колгоспних садах, і яблука продаються не лише на ринках як надлишки праці селян, а й по овочевих магазинах у промислових масштабах.
(Євгенія Кононенко, із журналу «Березіль», №1`2021)
Немає коментарів:
Дописати коментар