Бібліотека пропонує книгу Наташи Водін „Вона була з Маріуполя”, отриману завдяки Українському інституту книги.

Роман “Вона була з Маріуполя” звучить як ніколи актуально у наших реаліях, багато подій авторка наче передбачає і часто пише про Маріуполь як місто, що здобуло світову славу через трагедію… Наташа Водін, до речі, здивувала тим, що події 2014 року назвала “війною, яка тільки починається”. Це ще одне передбачення від авторки, яке у ретроперспективі сприймається зовсім інакше…

 Наташа Водін (справжнє прізвище Вдовіна) – німецька письменниця українського походження. У зрілому віці авторка написала історію, яка не давала їй спокою усе життя – біографію її матері-українки. Для німкені Маріуполь 2017 року – просто місто, де жила вся її родина у першій половині ХХ століття і де почалася історія розпаду і знищення її сім’ї. Для нас Маріуполь зараз – синонім до слів “біль”, “жах”, “смерть” і “звірство”. 

Роман  присвячено матері письменниці, яка надто рано пішла з життя. Те, чого не змогла збагнути десятирічна донька, мотиви іноді геть незрозумілих вчинків матері чи, скажімо, фразу, яку мама часто повторювала: «Бачила б ти те, що я набачилася…» – намагається з дистанції часу і віку розплутати зріла жінка, письменниця Наташа Водін. Роман так і залишиться багато в чому непідтвердженим припущенням авторки, яка спробувала, опираючись на більш ніж скупі інформації – адже фактично жодних достовірних архівних матеріалів про примусових робітників не збереглося, як і не залишилося вже людей, які могли б викласти свої спостереження очевидців, – розповісти світові на прикладі історії життя своєї матері історію сотень тисяч людей зі зламаними долями, про яких мало що пам’ятають сьогодні. Щоб написати історію матері, авторка застосовує всю силу емпатії, намагаючись відтворити умови життя і душевний стан молодої жінки упродовж страшного у своїй безпросвітності життя: народження в час громадянської війни в заможній маріупольській родині, поступова втрата рідних людей, страх, голод, невідомість, виснажлива праця, животіння в таборах для переміщених осіб, постійне приниження і, врешті, остаточна втрата віри в себе...