23 січня – 130 років від дня народження Павла Григоровича Тичини

 «В історії світової літератури, мабуть, не найдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням» (Василь Стус).

Український поет, публіцист, перекладач, державний та громадський діяч Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 року в с. Пісках на Чернігівщині в родині сільського дяка. Вчився спочатку в земській початковій школі в с. Піски. З дитинства був обдарований музично, добре співав. Пройшовши проби голо­су, у 1900 році став співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі Чернігова й одночасно навчався в Чернігівському духовному училищі. У 1907-1913 рр. – студент Чернігівської духовної семінарії. Після закінчення семінарії вступив до Київського комерційного інституту, але не закінчив його. Одночасно працю­вав редактором газети «Рада», технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913-1914 рр.), помічником хормейстера в театрі М. Садовського (1916-1917 рр.). У 1917 році став членом редколегії газети «Рада».

Великий вплив на поета-початківця мала зустріч з українським письменником Михайлом Коцюбинським, літературні суботи якого він регулярно відвідував і саме на них він почав читати свої вірші. Михайло Коцюбинський був першим, хто помітив талант юнака. У 1912 році в першому номері журналу «Літературно-науковий вісник» уперше надруковано вірш Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить». У 1918 році закінчив першу свою книгу поезій «Сонячні кларнети» (фактично вийшла в  1919). У 1920 році виходять його збірки «Замість сонетів і октав», «Плуг». У 1923 році поет пере­їздить до Харкова, стає членом редколегії щомісячника «Червоний шлях», входить до літературної організації «Гарт», а з 1927 року – до ВАПЛІТЕ («Вільна академія пролетарської літератури»). Наступного року вихо­дить збірка «Вітер з України».

У добу тоталітаризму поетові довелося вибирати між життям і поезією. Це був час жорстоких страждань та душевних зламів. У віршах Павла Григоровича Тичини починає з’являтися суміш нещирості й напіввимушеності. За оптимістичними картинами радянської дійсності, що постають з його поезій, сто­їть великий біль справжнього митця. До передвоєнних збірок поета належать: «Чернігів» (1931 р.), «Партія веде» (1934 р.), «Чуття єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і ніжність» (1941 р.). Під час Другої світової війни поет перебуває в евакуації в Уфі. Найбільшим здобутком цих часів є поема «Похорон друга». Найфундаментальнішим твором Павла Тичини була симфонія «Сковорода», яку він писав майже протягом усього життя.

Павло Григорович був дійсним членом Академії наук України (1929 р.).  Павло Тичина писав не тільки вірші, а був і перекладачем: досконало володів болгарською, вірменською, французькою і турецькою мовами.

Помер Павло Григорович Тичина 16 вересня 1967 року.