інтерв’ю з Миколою Пігуляком (архітектором та письменником)

 Головний архітектор Закарпаття й разом із тим письменник Микола Пігуляк розповів про поєднання роботи і творчості

Як поєднуються фах архітектора й письменницьке покликання? Куди мандрує у своїх творах і чи мандрує за їх межами? Що б із власного доробку порадив почитати необізнаному зі своєю творчістю читачеві? Про це розповів головний архітектор Закарпаття, письменник Микола Пігуляк.

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з автором.

Пане Миколо, ви передусім архітектор чи письменник? Адже пишете уже майже десятиліття...

Звичайно – архітектор, який засобом письменництва проєктує свої твори, тобто організовує не реальний, як в архітектурі, а видуманий, як у літературному творі, простір.

У своїх книгах ви оповідаєте як історичні епізоди, так і фантазуєте. Звідки черпаєте сюжети і як шукаєте фактаж для творів?

Вважаю, що здебільшого вся історія завжди трактувалася суб’єктивно і тенденційно. Саме через це вона й схожа на фентезі. Тому я собі можу дозволити як людина, що любить свій край, піти далі за всіх псевдоісториків та принаймні бути чесним із читачами. Отож, я їм пропоную навіть не фентезі, а своє міфотворство, яке, по-перше, популяризує свій рідний край, по-друге, є не надто відірваним від історичної правди та, по-третє, є моєю архітектурною конструкцією організації простору. До речі, реальні історичні події і є моїми сюжетами.

Часто у ваших книгах можна впізнати як рідне Закарпаття (Рахівщину, Ужгород), так і далекі й навіть заокеанські країни та міста. Завжди пишете про ті куточки, у яких бували чи дофантазовуєте? 

На відміну від Жуля Верна, який придумував свої подорожі, сидячи вдома, я багато подорожував, а в інституті вивчав історію архітектури. А архітектура, як відомо, є віддзеркаленням певного періоду історії. Архітектура навчила мене мислити не тільки в 2D вимірі, а й в 3D також.

Що для вас найважливіше під час написання твору? Можливо, прописуєте заздалегідь план, можливо, любите працювати у повній тиші чи навпаки надихаєтеся музикою, а може пишете ночами?

Я поринаю в сюжет, стаю персонажем свого твору і разом із ним подорожую, реагуючи на абсолютно несподівані виклики. В кращому випадку ми разом доходимо до кінця твору, в гіршому – хтось один. Як не дивно, мене надихає злість, частіше за все – на самого себе.

Чи бувають вчинки ваших персонажів неочікуваними для вас?

Бувають. Скажу навіть більше: інколи головний герой стає мені нецікавим, і першість здобуває несподіваний другорядний персонаж.

Яку зі своїх книжок порадили б прочитати незнайомому з вашою творчістю читачу?

Іронічному інтелектуалу – вірші (збірка «Турлаш»), молодим та зайнятим людям – свої швидкі повісті «Код аквасвіту» та «Горизонты вожделения», зовсім незнайомій мені людині – пригодницький історичний роман «Змова бохтарень».